В Україні минув Шкільний DOCU/ТИЖДЕНЬ – тиждень документального кіно. Що змінюють такі форми навчання?
Напередодні Дня волонтера в закладах освіти України закінчився Шкільний DOCU/ТИЖДЕНЬ, темою якого були права людини і волонтерство. Ініціатор проєкту, Мережа кіноклубів DOCU/CLUB, запропонувала освітянам переглянути на уроках фільми на тему волонтерства і, що важливо, обговорити їх з учнями. Що змінюють такі форми навчання? Як документальне кіно впливає на учнів?
Анастасія Розлуцька, волонтерка з досвідом, який не обмежується війною, каже: «Документальне кіно змінює освіту та розвиває волонтерство у школах». Як це відбувається насправді? Адже йдеться не про звичну історію в типовій школі воєнного зразка як-от позакласне «плетіння сіток» чи обов’язкових «волонтерських ярмарків».
Настя відома як мовна активістка, яка тривалий час координувала діяльність ініціативи «Безкоштовних курсів української мови», і як героїня документального фільму «Мова» режисера Сергія Лисенка. Каже, що для неї важливо не лише змінювати соціальні рельєфи країни, а й думати про наступні хвилі волонтерів.
Як це відбувається у школах зараз? Йдеться про звичну волонтерську історію в типовій школі воєнного зразка, як-от позакласне плетіння сіток чи обов’язкові волонтерські ярмарки.
Однак, формат шкільних уроків часто не відповідає сучасним поглядам на виховання і спілкування з молоддю. Не лише дошкою, навіть інтерактивною, обмежується комунікація між вчителем та учнем.
А от чи може кіно допомогти вплинути на погляди і переконання учнів? «DOCU/ТИЖДЕНЬ – це не просто перегляд фільмів. Це новий спосіб говорити з учнями про важливе. У межах цієї ініціативи вчителі використовували документальне кіно для обговорення прав людини, волонтерства та соціальної відповідальності», – пояснює Анастасія.
Цей проєкт, в якому Мережа DOCU/CLUB пропонує українським вчителям та шкільним колективам поглянути на формальні речі під неформальним кутом, відбувся вже втретє. 449 шкіл цьогоріч приєднались до ініціативи. А це десятки тисяч учнів. Для багатьох із них волонтерська активність стала зрозумілішою і згодом може перетвориться на частину життя. Скажімо, за даними у світі волонтерством займається 20-40% населення. В Україні цей відсоток з початком повномасштабного вторгнення з 20% зріс удвічі і становив до 40% українців і це значний відсоток.
Отже, що таке Шкільний DOCU/ТИЖДЕНЬ? Для освітян це можливість провести для учнів уроки-дискусії на тему волонтерства, громадського активізму та обговорити разом з ними один із трьох документальних фільмів.
Цього року учні могли подивитися фільм «Мова» режисера Сергія Лисенка про волонтерську ініціативу «Безкоштовні курси з вивчення української мови».
Ще один фільм Лисенка «Євромайдан SOS» розповідає про початок роботи однойменної громадської ініціативи. «Євромайдан SOS» виник як гаряча лінія для постраждалих на Євромайдані, а координувала цей проєкт волонтерка, а згодом нобелівська лавреатка Олександра Матвійчук.
Фільм «Казка про коника» режисерів Уляни Осовської та Дениса Страшного розповідає про художника і монаха у миру Анатолія Лютюка, який із початком війни 2014 року залишив свою талліннську келію задля волонтерської допомоги у прифронтових містечках України.
Кожен з фільмів розкриває свою історію. Учні та вчителі не лише знайомилися з різними аспектами волонтерства, а й обговорювали теми документального кіно, дотримання прав людини, мали нагоду поспілкуватися з героями та творцями стрічок.
Можливо, у вчителя не завжди є час та ідеї розказати про те, як змінювалося волонтерство, як воно еволюціонувало або «підтягти» тему під свій предмет. Але хто краще розкаже про це як не самі волонтери? А вчителі теж серед активних учасників. Фільми допомогли вчителям зробити спілкування з учнями про волонтерство неформальним.
ВЧИТЕЛІ: КІНО – ЦЕ ГЕНІАЛЬНА ІДЕЯ
Наталія Добрянська, педагогиня й координаторка Шкільного DOCU/ТИЖНЯ, розповідає: «Ми нещодавно з колегами обговорювали тенденцію серед школярів – на певному етапі інтерес до волонтерства, навіть до плетіння сіток, ніби зменшився. Але після цих розмов у школах і показів фільмів колега зауважила, що старшокласники почали частіше приходити, ставити більше запитань. Наприклад, хлопець років п’ятнадцяти запитав, як створити власну волонтерську організацію. Він так і сказав: «Я подивився, послухав і хочу спробувати».
Наталія розуміє, що ефект від такого спілкування з учнями не буде лавиноподібним, не всі одразу почнуть пропонувати ідеї, які обговорювали. Але те, що діти ставлять запитання і виявляють інтерес, – це вже значний результат.
Наталія Добрянська розповіла про ще випадок: «Після перегляду фільму одна колега нарікала: «У нас має бути урок із волонтером, але де його знайти?». Я починаю сміятися: «Пані Оксано, а ви в школі сітки плетете?» – «Плетемо, я організовую всіх». Я їй кажу: «І ви ще не знаєте, кого запросити? У вас же є батьки учнів, які також активно займаються волонтерством!». Вона задумалася і відповіла: «Слухайте, це ідея, і це ж було в кіно. У нас є мама, яка плете сітки. Ми ж можемо з нею провести урок!». Кіно – це геніально, воно народжує ідеї. Люди іноді навіть не усвідомлюють, що поруч із ними є ті, хто активно волонтерить і може поділитися досвідом».
Загалом, каже співрозмовниця, волонтерство не належить до обов’язкової сфери, якою опікується освіта, але ж багато шкіл долучені до нього практично: збирають кошти, пишуть листи на фронт, плетуть сітки. Саме тому організатори поставили перед собою завдання пояснити учням підґрунтя волонтерського руху, показати розмаїті аспекти волонтерства, навчити відрізняти волонтерство від інших активностей і допомогти учням зрозуміти важливість особистої участі в допомозі. «Основне, що хочеться завжди донести, – що формування свідомого громадянина починається не тоді, коли людині виповнюється 18 років. Воно починається змалку».
Для ініціаторів було важливо, щоб більше дітей розуміли, куди можна звернутися або по допомогу, або зі своїм наміром допомогти іншим, і щоб вони знали, хто в їхньому місті, в їхній громаді, в їхній школі дійсно волонтерить.
Вчителька української мови та літератури Ольга Яхно каже, що вражена активністю учнів. «Наша школа бере участь у різних волонтерських заходах. Діти долучені і до плетіння сіток, і до збирання допомоги військовим, але їм було цікаво подивитися на інші приклади. Їм цікаво побачити у фільмі, як вони сказали, «справжніх волонтерів», у яких є великі проєкти та великі зв’язки, а не ось такі точкові, як у нашій школі».
Кіно як інструмент спілкування з учнями – це поки що не дуже звична шкільна практика в Україні, але дуже дієва. Підтверджує це і Ольга: «Ні для кого не секрет, що діти взагалі дуже люблять кіно – не лише в позакласний час, а й на уроках. І коли ми запропонували учням подивитися не художній фільм, а документальний, який стосується волонтерства, то вони з радістю на це відгукнулися».
Серед практичних наслідків проєкту є один дуже важливий – це робота на майбутнє. На це звернула увагу Анастасія Розлуцька: «Коли ми дивимося на волонтерство через фокус відповідальності, то ми чітко розуміємо, що виховуємо відповідальних громадян. І це починається зі школи. Тобто, коли ці маленькі люди підростуть, вони підуть на вибори і це вже будуть відповідальні голосування. Така людина вже буде свідомо нести відповідальність».
УЧНІ: Я ДУМАЛА, ЩО ДОКУМЕНТАЛЬНІ ФІЛЬМИ – ЦЕ НУДНО
Найбільше вражень отримали учні. В розмовах вони зізнаються, що приклади героїв надихають їх, а ще – дають нагоду думати й діяти. Вчителі були вражені обговореннями і думками, якими ділилися їхні діти.
Єлизавета, учениця: «Фільм «Мова» мені дуже сподобався. А я ж боялася, що він буде нудним і не цікавим. Все вийшло навпаки. Він бере за душу і примушує замислитись. Якщо ми хочемо побороти російську мову в нашій Україні, тоді ми повинні боротися навіть із собою. І якщо ми не переможемо себе, ми не зможемо перемогти наших ворогів».
Аня: «Мені фільм «Євромайдан SOS» нагадав 2022 рік, коли всі люди об’єдналися, стояли біля військкоматів, йшли волонтерити. І хочу сказати, що, на жаль, ця єдність зараз у 24-му згасла. А в фільмі я побачила, що вона якраз і дає той результат, щоб потім наша країна змогла далі розвиватися. Якщо не буде єдності, не буде, в принципі, і далі розвитку».
Волонтерство з початком війни й справді стало частиною життя багатьох дорослих. Часто ми проходили шлях від «моя хата скраю» до «не бути байдужим» дуже швидко. Так само швидко долучаються до різних проявів волонтерства й молодші. Або ні. Саме зараз вони дивляться на наші справи, наш приклад і скоро будуть продовжувати або не продовжувати цю роботу.
Анастасія Розлуцька каже, що документальні фільми відкрили школярам нові грані волонтерства – від допомоги військовим до активної участі в суспільному житті. «Ефект від таких шкільних проєктів – це гра в довгу, і результат стане помітним через роки, коли сьогоднішні школярі стануть лідерами завтрашнього суспільства».
