Харківські волонтери щоденно вивозять із прифронтових територій десятки тварин: собак, котів, птахів, коней і навіть риб
За два з половиною роки від початку повномасштабного вторгнення волонтери з Харкова евакуювали понад 18 тисяч 800 тварин. Здебільшого – собак і котів, а ще – коней, корів, домашню птицю, двох вовків, екзотичних риб.
До Всесвітнього дня захисту тварин Укрінформ розповідає, як працює проєкт «Порятунок тварин Харків» і як можна допомогти врятувати життя домашніх улюбленців.
ПІСЛЯ ЕВАКУАЦІЇ – ОГЛЯД У КЛІНІЦІ ТА ЛІКУВАННЯ
За час повномасштабної війни колектив збільшився уп’ятеро – до майже 100 волонтерів, говорить представниця організації Ярина Вінтонюк. Це люди різних професій, які втратили роботу під час війни. Кістяк із 20 волонтерів-засновників залишається у проєкті з 2016-го.
Евакуаційні команди «Порятунку тварин» переважно працюють на Харківщині та Донеччині, ще виїздять на Сумщину, а після того як росіяни підірвали греблю Каховської ГЕС, допомагали на Херсонщині. У середньому за місяць евакуюють 700-800 тварин.
«Навантаження не зменшується. Заявки на нашу «гарячу лінію» надходять постійно. Поки опрацьовуємо сформовану чергу, сотню заявок, маємо ще стільки ж дзвінків, – говорить Вінтонюк. «На початку вторгнення були випадки, коли тварини були зачиненими в квартирах, траплялися шиншили, папуги, пацючки, хом’ячки, домашні ящірки. Якось вивозили двох вовків із мініпритулку, вони змалку були з людьми. Та найбільше, звісно, евакуюємо собак і котів. Наші екіпажі навчилися працювати в зоні бойових дій, аналізувати ситуацію на фронті, розуміти, куди найперше потрібно поїхати, бо потім часу вже не буде, тому що село чи місто потрапить в окупацію або буде зруйноване. Стараємося діяти на випередження – так більше шансів, щоб і тварини вижили, і люди», – каже співбесідниця.
За її словами, найбільша складність насправді – забезпечити кожну евакуацію. Це питання донатів, підтримки. Потрібні авто та пальне. Волонтери працюють під обстрілами та в умовах бездоріжжя – машини ламаються, їх січуть осколки. Наприклад, у травні втратили три машини у Вовчанську.
Під час однієї з тих евакуацій машину «Порятунку тварин» атакували дроном.
«Був скид поруч з авто, коли вже їхали з тваринами. Один із них уже повернувся до роботи, а другий – продовжує лікування», – розповідає Ярина.
Заявки на вивезення тварин надходять від самих власників і часто – від наших військових, до яких залишені тварини прибиваються в пошуках їжі та притулку.
Після евакуації всіх вивезених підопічних оглядають ветеринари в харківській клініці. На стійці закладу відвідувачів зустрічає «директор» – кіт Артур. За потреби тут роблять крапельниці, оперативні втручання. До завершення лікування врятовані підопічні залишаються у стаціонарі. Бокси заповнені постійно, місця для пухнастих пацієнтів потрібно більше.
«У клініці проводять операції різної складності. Це й остеосинтез (зіставлення фрагментів і фіксація кісткових уламків механічними конструкціями та імплантами задля збереження рухливості у майбутньому, – ред.), і ампутація кінцівок. Згодом усіх тварин обов’язково стерилізують. А далі – пошук сімей, пошук притулків, які можуть прийняти їх і подбати про їх подальшу долю», – зазначає Ярина.
За її словами, менше ніж 20% тварин мають поранення, здебільшого йдеться про виснаження внаслідок перебування в зоні бойових дій.
«Від постійного стресу слабкі системи й органи починають давати збої, якщо були якісь захворювання, вони прогресують, і легко підхоплюються нові захворювання. Тому ці тварини потребують значно більше часу і вкладень. Якщо до війни, наприклад, за два тижні можна було пролікувати певну хворобу, то тепер на цей же діагноз іде місяць і більше, поки тварина відновиться, набереться сил», – пояснює Вінтонюк.
ШУКАЮТЬ НОВИЙ ДІМ ДЛЯ ПІВТОРИ ТИСЯЧІ ВРЯТОВАНИХ
Як і люди, пухнастики через війну перебувають у стресовому стані.
«Тварини, яких ми рятуємо, мають свою специфіку – тварини війни. Як і люди в Україні змінились, так і вони. Адже пережили багато, втратили сім’ї, домівки. Їм потрібно банально знайти новий сенс для життя. Є тварини, які залишаються до останнього на місці вже зруйнованих будинків, де господарів немає. Тварини просто дезорієнтовані, вони не розуміють, що робити далі, не розуміють, для чого їм жити. Одне з наших завдань і завдань усього суспільства – допомогти їм відновитись і повернутися до нормального життя. Вони не створені, щоб жити у притулках, у закритих приміщеннях, вольєрах. Ці тварини мали сім’ю. Вони знають, що таке турбота, любов, комунікація, відданість. Тому так важливо, щоб домашні вихованці мали дім», – зазначає Ярина.
В організації є екіпажі, які транспортують тварин по Україні, – до людей, що готові прийняти кота чи собаку. Також «Порятунок тварин» організовує вивезення за кордон, готує всі необхідні для цього документи. На жаль, викликів на порятунок тварин значно більше, ніж запитів на приймання до родин.
Близько 20% евакуйованих тварин згодом забирають власники, які не мали змоги самостійно це зробити. Для решти потрібно шукати новий дім.
«Люди виїздять в екстремальних умовах у невідомість… Дуже часто власники житла не дозволяють орендарям утримувати тварини. Або люди живуть у гуртожитках, де є певні обмеження. Це одна з проблем, яка потребує розв’язання. Хотілося б, щоб наше суспільство реально розуміло, як ми впливаємо одне на одного, і як важлива ця підтримка. Тому що коли людина втрачає все – дім, рідне місто, у неї має бути шанс хоча б кішку свою забрати чи собачку. Ми знаємо, як це важливо для душі, для морального стану людини», – наголошує Вінтонюк.
Вона пригадує один із прикладів людяності, який мотивує й далі займатися своєю справою.
«Були в Бахмуті. І мали забрати кішку, за якою наглядала сусідка власників. Ця жінка дуже переживала, що кішка не виживе, бо в хаті холодно, опалення немає, місто безперестанку обстрілювали. Тому вона попросила забрати кішку. Зв’язку вже тоді не було. Жінка дала номер на листочку і каже, що це господарі, будь ласка, подзвоніть, вони в Києві. Ми забрали, згодом я телефоную – і жінка не могла повірити в те, що я говорю про кішку. І вона каже: «Ви не уявляєте, як ми на неї чекаємо!». І от ми приїжджаємо в Київ, і, на моє здивування, ця кішка – улюблениця десятирічного хлопчика. І коли він її побачив – це було таке щастя! Тому що, виявляється, дитина вже рік кожен день рахувала, скільки не бачила свою кицю. Він про неї постійно думав. Це надзвичайно важливо, коли тварини мають можливість повернутися до своїх господарів», – говорить Ярина.
ЗНАЙТИ ПУХНАСТОГО ДРУГА СЕРЕД 300 КРАСУНЧИКІВ
Дані та фото тварин, для яких шукають дім, публікують на сайті організації «Порятунок тварин Харків». А ще можна наживо познайомитися з майже трьома сотнями котиків у реабілітаційному центрі «Маленький принц» і обрати собі майбутнього найкращого друга, члена родини.
Майже всі пухнастики тут – домашні, після евакуації, вони пройшли лікування, стерилізацію та карантин. Більшість усіляко намагається привернути увагу людини: заглядає в очі, лащиться, дехто войовничо дає лапою тому, хто хоче також потрапити на руки.
У центрі почергово працюють кіпери, які доглядають за котами. Про своїх підопічних вони знають геть усе: у журнал обліку заносять не лише «персональні дані» (хто та звідки) та інформацію про вакцинацію, але й особливості характеру та стан здоров’я.
Приміщення прикрашають великі акваріуми з екзотичними рибами – теж евакуйованими понад рік тому. Вони належать жительці Костянтинівки Донецької області Олені Яковлєвій, яка тепер керує «Маленьким принцом».
«Спочатку допомогли мені – вивезли моїх риб. У мене на ринку неподалік вокзалу був зоомагазин, переважно акваріумістика – велика багаторічна колекція, яка займала всі стіни. І коли вже прилетіло поруч, я не витримала: лютий-місяць, у мене екзотичні риби, якщо не буде світла, тепла, все загине», – згадує Олена.
Щоденно, з 12-ї до 19-ї години, центр реабілітації відкритий для відвідування. За словами Яковлєвої, приходять групи дошкільнят, школярів, родини, а ще військовослужбовці – і для всіх без винятку спілкування з котиками має терапевтичний ефект.
«Взагалі за освітою я медик, і от доля так склалася, що тепер для мене в роботі все поєдналося: і мої знання, і любов до людей, і любов до тварин, бо тут ми займаємося, по суті, реабілітацією і тих, і інших», – зауважує Олена.
Дехто приходить не лише за приємними відчуттями, а й щоб узяти кота додому. За словами співробітників, подеколи пухнасті самі обирають власників.
«Поки люди з котиками спілкувалися, обирали, інший сам заліз у переноску. І все. Забрали саме його. А ще буває, що на сайті обрали котика за фото, але коли прийшли, до них побіг інший – і беруть його, зважаючи на ініціативу саме кота», – розповідає Олена.
Кіпери також пригадують, як одна родина прийшла за майбутнім улюбленцем зі словами: «Дайте нам такого котика, якого ніхто не візьме. Хворого. Ми його вилікуємо». Нині їм присилають фото розквітлої в любові киці, що раніше була кволою та сумною.
Найскладніше в такій масі «братів» котикам, які від народження були єдиною твариною в домі, констатує Яковлєва. Таким мешканцям «Маленького принца» намагаються допомогти ненав’язливою турботою.
«Тут є тварини, які до нас потрапили після смерті господарів. І для них адаптація справді дуже складна. Бо тварина просто ж не бачила такого скупчення котів, не знає, як це – домінувати», – зазначає Олена.
Та спільна історія для всіх пухнастиків – вони прагнуть любові. У «Порятунку тварин Харків» закликають українців брати котів і собак із притулків чи хоча б підтримувати їх роботу фінансово.
«Клініка, де ми лікуємо тварин, діє завдяки партнерській підтримці PETA Deutschland (Німеччина), які з нами від початку війни. Загалом ресурсів витрачається дуже багато. І ми постійно потребуємо донатів, щоб працювати далі», – говорить Ярина Вінтонюк.
Щоб забрати тварину, можна звернутися за телефоном: +380990416703 (WhatsApp/Viber/Telegram). Підтримати проєкт грошима можна за реквізитами: гривневий рахунок організації в «А-Банку», ГО «Порятунок тварин Харків», IBAN UA583077700000026003111184623; МоноБанка чи PayPal.
Джерело: Укрінформ
