Лідери угорської етнічної меншини вже зараз думають про те, як повертати людей, що виїхали
«Ми нині лишаємося тут, щоб наші люди згодом повернулися» – чую кілька разів упродовж спілкування з лідером Закарпатської реформатської церкви Олександром Зан-Фабіаном. Зараз це – головний принцип для тих закарпатських угорців, які залишилися в Україні, на землях, де вони живуть тисячоліттями. Велика загарбницька війна Росії проти України змусила етнічних угорців залишати свої домівки, села та міста. Міграційні процеси тут тривали і до повномасштабного вторгнення, утім, після лютого 24-го року посилилися в рази. «Угорська столиця» Закарпаття – прикордонне містечко Берегово – перестала такою бути: за дуже оптимістичними підрахунками, етнічних угорців тут залишилося близько 40%. У селах сучасних Берегівського, Мукачівського та Ужгородського районів ситуація не краща: стоять пусткою хати, не народжуються діти, не наповнюються класи в школах… Протягом третього року війни із сіл виїхало багато жінок із дітьми – до своїх чоловіків за кордон, відтак, тут лишаються переважно літні люди. Стережуть хати та доживають віку.
«Угорську меншину можна занести в Червону книгу як зникаючий вид», – каже єпископ Зан-Фабіан і додає, що зараз її лідери роблять усе, аби помогти тим, хто лишився, а потім, коли настане мир, повернути значну більшість закарпатських угорців додому.
Про те, як сьогодні живе угорська нацменшина – в матеріалі Укрінформу.
УГОРЦІ ВТРАТИЛИ «СТОЛИЦЮ» НА ЗАКАРПАТТІ
Ми відвідуємо Берегово на початку грудня в рамках форуму “На захисті спільного дому: угорська національна меншина в обороні й розвитку України”. Хоча значна більшість закарпатських угорців покинули місто (за різними оцінками регіональних експертів, з якими спілкувалась кореспондентка Укрінформу, їх тут лишається 30-40%) – саме воно досі фігурує у списках must-see як для урядових делегацій, так і для пересічних туристів, які хочуть оцінити життя угорської меншини.
Примітно, що цього разу під час відвідин не йдеться про мову, Закон про освіту та права меншини – говоримо про її життя. Навіть, скоріше, виживання – адже за збереження темпу міграції дискутувати про освіту угорською мовою скоро, дуже можливо, й не доведеться: вчитися буде нікому…
Поки доїжджаємо до «столиці закарпатських угорців», розпитую начальника управління національностей та релігій Закарпатської ОВА Олександра Ляха про те, скільки ж угорців нині живе на Закарпатті. У всіх офіційних заявах з Будапешта чи від представників політичних партій угорської нацменшини постійно лунає цифра 150 тисяч. Це офіційні дані останнього перепису 2001 року, коли етнічні угорці складали 12% населення області. Але всі розуміють, а часом навіть заявляють публічно, що ці дані застаріли. А повномасштабна війна суттєво поглибила міграційну кризу.
– Дійсно, дуже багато етнічних угорців виїхали після початку вторгнення та продовжують виїжджати. Фактично, велика війна поглибила негативні процеси їхньої міграції з України, які існували й до 2022 року. Тоді причиною були переважно економічні чинники, зараз додалися безпекові. І треба сказати, що дуже багато угорців не емігрували – вони просто не повертаються, – каже Олександр Лях.
Він додає, що на третій рік війни посилилася тенденція виїзду людей із сіл, де переважно проживають представники нацменшини. Тобто етнічні угорці втратили не тільки «столицю», у селах ситуація з міграцією теж близька до катастрофічної.
– Навіть село, яке зазвичай тримає людей, бо, як правило, чоловіки виїжджають на заробітки, але їхні родини лишаються вдома, – тепер не втримує угорців тут. Бачимо, що жінки та діти із сіл також виїжджають. Ті, хто хоче зберегти родину, їдуть за кордон, інакше сім’ї руйнуються. Три роки – це великий термін для життя на відстані, – каже Лях.
ЦИФРИ ОФІЦІЙНІ Й НЕОФІЦІЙНІ
Звісно, офіційної цифри щодо кількості етнічних угорців на Закарпатті вам ніхто не назве, бо перепису ніхто не робив. Загалом, різні фахівці наводять цифри від радикально малих (50 тис.) до завищених (100 тис.).
– Ми офіційно оперуємо довоєнною цифрою в 150 тисяч, яку фіксував останній перепис населення. Утім, є також реєстр вірників Закарпатської реформатської церкви (значна більшість закарпатських угорців – реформати, – ред.), там станом на початок 2023 року наводять цифру в 58 тисяч. Неофіційно ми вважаємо, що нині варто говорити про 70-80 тисяч угорців, які залишилися жити на Закарпатті, – повідомили в управлінні національностей та релігій ОВА.
За структурою населення, додають в управлінні, це переважно жінки, діти та літні люди.
– Ми звикли послуговуватись офіційними цифрами чисельності національних спільнот, але оскільки перепису населення з 2001 року не проводилось, то використовуємо оцінки місцевої влади або самої угорської спільноти, – каже аналітик Інституту Центральноєвропейської Стратегії Віталій Дячук. – Зараз кількість тих, хто залишився, коливається між 60-70 тисячами людей, на відміну від чисельності, якою досі оперує угорський уряд. Тобто це в рамках Закарпаття вже не 12%, а 5-6% населення, або й менше, якщо враховувати релокованих з інших регіонів України.
Дячук відзначає, що на міграцію етнічних угорців найбільше впливають безпекові питання, мобілізація та необхідність пошуку постійного джерела доходів.
– Особливо це актуально для сільського населення. Оскільки чоловіки, котрі працюють в Угорщині, не змогли повертатися в Україну, як робили це зазвичай, їхні сім’ї або переїхали до них, або протягом трьох років війни переживають не найкращий період, – каже Дячук.
ТЕМУ МОБІЛІЗАЦІЇ УГОРЦІВ ВИКОРИСТОВУЮТЬ ДЛЯ СПЕКУЛЯЦІЙ
Що стосується мобілізації, то немає статистики щодо кількості етнічних угорців, словаків чи румунів, котрі безпосередньо беруть участь у захисті українського суверенітету, зазначає Віталій Дячук.
– На мою думку, некоректно проводити розмежування між громадянами України, які чи то за покликом серця, чи виконуючи конституційний обов’язок приєдналися до Сил оборони. Але ми бачимо імена полеглих українських військових у сповіщеннях, які приходять на Закарпаття, – і серед них, у тому числі, імена та прізвища етнічних угорців. Тобто це люди, котрі не тільки пов’язували своє майбутнє з Україною, а й пожертвували життям заради майбутнього інших українців.
На темі етнічної складової мобілізації на Закарпатті спекулюють різні сторони. Є ті, хто каже, що представники ТЦК навмисне мобілізують лише угорців. Інші, навпаки, закидають ТЦК, що угорців навмисне не мобілізують.
– Такої проблеми не існує, – наголошує Олександр Лях. – Ми оперуємо даними, що наразі в українському війську є три сотні угорців (в інтерв’ю Укрінформу Федір Шандор, який системно займається волонтерством для підрозділів, де служать угорці, влітку 2023 року називав цифру в 394 військових у 12 підрозділах Сил оборони, переважно в 128-й ОГШБр та ДПСУ, – ред.). Понад три десятки етнічних угорців загинули на війні. До слова, угорське консульство постійно та системно допомагає сім’ям загиблих. Серед тих, хто у війську, є добровольці, як Віктор Трошкі, доцент Ужгородського нацуніверситету, кандидат фізико-математичних наук, в ЗСУ – артилерист. Є хлопці простіші, є ті, хто служив в АТО/ООС в 2014-21 роках, демобілізувалися, а з повномасштабним вторгненням поновилися на службі.
До слова, відзначив Олександр Лях, цьогоріч у рамках проведення угорського форуму на Закарпатті Президент нагородив трьох угорських волонтерів відзнакою за гуманітарну, волонтерську діяльність. Це керівник дияконічного центру Закарпатської реформатської церкви Бейла Нодь, голова Вилоцької громади Степан Ковач та журналіст Шоні Сабов, який займається системною підтримкою підрозділів ЗСУ, де служать угорці.
Разом із тим, звертає увагу Віталій Дячук, варто памʼятати: етнічна спільнота в Україні, попри інформаційний вплив угорського уряду, все-таки відрізняється способом мислення від угорців з умовного Будапешта.
– Свідчення того – звернення угорської спільноти до Віктора Орбана рівно рік тому із підтримкою євроінтеграції України. Це підтверджує і порівняння результатів опитування Globsec в Угорщині та соціологічної компанії Smartpoll разом із Кафедрою соціології та соціальної роботи Ужгородського національного університету на Закарпатті в березні та липні 2023 року, за якими більша частина закарпатських угорців не погодились із рішенням уряду Орбана заборонити постачання зброї до України. Водночас, 71,4% опитаних закарпатських угорців чітко визначили відповідальність Росії за війну в Україні. І тільки 54% опитаних в Угорщині підтримали таку позицію, – каже Дячук.
НАСЕЛЕННЯ СЕЛА ЗМЕНШИЛОСЯ ВТРИЧІ
Спілкуємось про нинішній стан угорської нацменшини із головою Закарпатської реформатської церкви Олександром Зан-Фабіаном.
– Війна впливає погано на все населення України, й угорців це теж стосується. Війна знищує наш дім, наших людей, руйнує долі. Демографічна криза зараз набагато більша, ніж фінансова чи економічна. Люди виїжджають, а ті, хто залишилися вдома, не відчувають себе у безпеці. Дуже мало дітей народжується. Якщо ще в 2023 році на Закарпатті народилося майже 20 тис. дітей, то станом на кінець 2024 року – приблизно 9 тисяч. Ми й до того мали погані показники народжуваності, а війна зробила ситуацію критичною. От про це нам треба говорити, бо якщо нема молодого покоління – не маємо майбутнього. Це найбільша загроза для нашої держави.
Єпископ ділиться, що переживає не тільки за угорську спільноту, а за суспільство загалом.
– Ми живемо тут, на Закарпатті, разом давно – якщо не завжди в мирі, то з толерацією одне до одного. А тепер ситуація зовсім змінилася. Про розвиток нацменшини не можу говорити нині взагалі. Ми зараз готуємося до того, щоб, коли прийде мирний час, ми могли якнайшвидше стати на ноги.
– Повертати людей, які виїхали, – чи що ви маєте на увазі під словами «швидше ставати на ноги»?
– Так само, як і українські, угорські села пустують. Лише в кожній десятій хаті хтось живе. Це добре видно зараз узимку, коли випав сніг і його прочищають. Тому я говорю про роботу вже зараз над тим, аби заохотити людей потім якнайшвидше повернутися.
– По містах ми бачимо, що угорців залишилося мало і, наприклад, у Берегові змінився етнічний склад. Чи така ж ситуація з міграцією в угорських селах?
– У селах ситуація не така, бо вони не мають інфраструктури міста, а отже, не так приваблюють переселенців. Тому угорські села лишаються переважно моноетнічними, але пустіють. Є приблизно до десяти сімей переселенців, які купили будинки і переїхали із прифронтових регіонів. Це небагаті люди. Якщо казати про село Вари (Берегівський район – ред.), де я живу, то 10 листопада у нас було перше хрещення за останні три роки. Це означає, що за останні три роки у нас діти не народжувалися, а ті, котрі народилися, – народилися за кордоном. Тобто через шість років у нас не буде першого класу в школі. Ми бачимо, що вже нема у 8 класі дітей, котрі б записались до недільної церкви. Від 1947 року наша школа була середньоосвітньою – із вересня це більше не так, у нас нема 10-11 класу. До війни ми мали 80 дітей у дитсадку, тепер 21. Вари – це велике село, тут було 3,5 тис. жителів, а станом на січень 2024 року ми мали 800.
– Тобто конкретно у вашому селі населення зменшилося більш як утричі?
– Так, і це означає, що угорська меншина зараз переживає таку ситуацію, що її вже час записувати в Червону книгу як зникаючий вид.
70% ЕТНІЧНИХ УГОРЦІВ ХОЧУТЬ ПОВЕРНУТИСЯ ДОДОМУ
Утім, наголошує єпископ Зан-Фабіан, вони постійно підтримують зв’язок із земляками, котрі виїхали за кордон.
– Знаємо, що багато людей планують вертатися – понад 70% тих, котрі за кордоном. Вони живуть там у гуртожитках, на зйомних квартирах, і вони хочуть додому. Але ми маємо надію, що вернуться і решта 30% – хоча люди беруть кредити на житло, з кожним роком все більше вкорінюються за кордоном. Складно буде ще й із тим, що люди повернуться, а не буде робочих місць, а не маючи роботи, вони знову їхатимуть.
– Але ж у закарпатських селах ця проблема вічна, думаю, що й угорських це теж стосується: роботи тут ніколи не було, тому й актуальна тема закордонних заробітків.
– У нас була швейна фабрика, було сільське господарство – воно вбите на сьогодні, землі пустують. Є велика школа, яка до війни була найбільшою в Берегівському районі, є музична школа, лікарня, є будинок для людей похилого віку, дві пекарні. Тобто щодо нашого села не можу жалітися, що не було роботи.
Але нам сьогодні треба думати над тим, що через 3 роки будуть робити вихователі у наших дитсадках та вчителі у школах. Ми молимося за те, щоб Бог дав нам бачення того, як ми можемо відновити надію в серцях людей і як вони можуть повернутися додому.
Єпископ зазначає, що сьогоднішнє завдання – підтримувати та підсилювати людей в етноменшині, які залишились.
– Значна більшість – це літні люди. Вони залишилися без опіки та часто без допомоги від дітей. Мусимо їм допомагати.
ПІДТРИМУЄМО КОЛЕГ, ЧИЇ РІДНІ НА ВІЙНІ
Про те, як підтримують своїх працівників та планують роботу на третьому році війни, розповів ректор Закарпатського угорського інституту імені Ференці ІІ Ракоці Степан Черничко.
– Після 24 лютого дуже багато наших працівників виїхало за кордон – це 600 людей. Але вже на кінець травня-червня більшість повернулася. Викладачі, техпрацівники, студенти. На наступний навчальний рік за кордоном залишилось 60 осіб із цих 600. Багато грошей та зусиль забрала побудова укриття, але ми це зробили, щоб мати змогу працювати, – каже ректор.
Крім того, зауважує він, треба було посилити всебічну підтримку працівників.
– У нас є 34 людини, чиї родичі служать у ЗСУ, в ДПСУ. Це або син, або чоловік, батько, брат… Ми їм забезпечуємо матеріальну та психологічну підтримку. Понад 40 наших студентів також мають родичів у війську. Є в нас кілька жінок, чоловіки яких виїхали за кордон і не повернулися – їм теж потрібна підтримка, бо вони залишилися самі з дітьми. Ми цю підтримку забезпечуємо, людям вона потрібна.
Ректор Черничко зазначає, що студентів у них менше не стало – завдяки бажанню отримати відтермінування від служби у війську виші країни переживали справжній бум.
– Дуже багато абітурієнтів, особливо чоловічої статі, стали студентами в 2022 році. Але вони, як правило, не відвідували навчання, тому в 2023-му ми багатьох відрахували – у нас заклад приватної форми власності, ми не маємо держзамовлення, нам невигідно надавати послуги для студентів, які не навчаються, а ходять лише заради статистики. Хоча є кілька людей після сорока, які дійсно сидять на парах та здають сесії.
Цікавлюся, чи стало менше саме випускників шкіл, які поступають до вишу.
– Ні. Приблизно на тому ж рівні, що й до війни. 80% наших абітурієнтів – це закарпатські угорці, 15% – українці з області, 5% – з-поза меж області, тобто ВПО. Навчання ведеться угорською, українською та англійською мовами.
Зараз, орієнтуючись на ринок, в інституті відкривають нові освітні програми.
– Закарпаття у змінах. Новий бізнес, релокація, є потреба у перекладачах – ми межуємо з чотирма країнами ЄС. Запустили освітні програми з перекладу. Також запускаємо освітню програму з психології та реабілітації. Іще спеціалізацію вчителя фізкультури переформатували на реабілітацію – потреба є, і вона росте. Працюємо над тим, аби готувати спеціалістів для цього, – каже Черничко.
Насамкінець єпископ Зан-Фабіан зазначає, що зараз критично важливо в державі тримати територію життя.
– Щоранку дивлюся новини, де розповідають про нові втрати наших територій – це для мене дуже боляче. Ми щодня втрачаємо територію для життя.
Джерело: Укрінформ
