Групи запорізьких правоохоронців-парамедиків, створені під час повномасштабної війни, допомогли вже сотням людей
Героєм цього матеріалу є 31-річний запорізький поліцейський-парамедик Олександр Рибалка. Вперше з ним ми побачилися в березні цього року, коли готували репортаж з прифронтового Оріхова, присвячений роботі саме цієї групи правоохоронців. Тоді в матеріалі ми розповіли про колег Олександра, а сам він був присутній лише на фотографіях.
Та вже за кілька днів ми зустрілися знову. Цього разу – у Запоріжжі, на місці ворожого ракетного удару. Олександр з колегами приїхали туди одразу після того, як росіяни повторно атакували один із районів міста. І на цей раз допомога знадобилася мені.
Якщо чесно, Олександра я тоді не впізнала. Більше того, я його навіть не бачила – чула лише голос, який повторював, що все буде добре, треба лише потерпіти. Пам’ятаю, що він розрізав джинси, аби вивільнити поранену ногу, наклав турнікет. У лікарню мене відвозила бригада навчально-тренувального центру «Вогник», адже цивільні «швидкі» не мають права виїжджати на місця атак, поки триває повітряна тривога. Аби поранені в таких випадках могли отримати домедичну допомогу, були створені групи парамедиків, у яких є домовленість про співпрацю з «Вогником», Червоним Хрестом, військовими медиками тощо.
Відтоді пройшло майже 8 місяців. Днями я випадково побачила фотографію, на якій лежу на землі з осколковими пораненнями, а поруч – поліцейський-парамедик. Запитала речницю запорізької Нацполіції, чи можна якось дізнатись, хто він. Дуже хотілося особисто сказати «дякую».
ПІД ЧАС ОБСТРІЛІВ КАБами ДВА ТИЖНІ ПРАЦЮВАЛИ БЕЗ ВИХІДНИХ
Чекати довго не довелося. Разом із фотокором та речницею обласної поліції поїхали на базу тренінгового центру. Нас зустрів очільник групи парамедиків, начальник тренінгового центру Головного управління Національної поліції в Запорізькій області Руслан Захаренко. Поруч із ним стояв Олександр Рибалка. Привіталися, ще раз познайомилися та обійнялися.
Виявилося, що правоохоронці, попри те, що багато виїжджають на місця «прильотів», добре памʼятають тих, кому надавали допомогу. Так само добре пам’ятали і виїзд 5 квітня.
– Ви народилися під щасливою зіркою. Тоді загинули двоє людей, які були приблизно там же, де й ви, – сказав мені Олександр.
Після того він ще двічі бував на тому місці. Обидва рази надавав домедичну допомогу пораненим. Ворог бив по місту ракетами і КАБами.
– Люди отримують осколкові поранення, різані рани. Під час «прильоту» багато скла розлітається і ріже людину. Також і осколків дуже багато від вибуху ракет і бомб, – додає.
Назва посади Олександра правильно звучить як «інспектор тренінгового центру – інструктор поліцейський-парамедик». У поліції він працює п’ять років. Говорить, якщо рахувати виклики по Запоріжжю та Оріхову, на які виїжджали саме як парамедики, то їх більше сотні.
– Коли ворог почав обстрілювати місто КАБами, то два тижні ми працювали кожен день. Було таке, що виїздили і двічі на добу. Дуже щільно ворог обстрілює місто і, на жаль, багато людей ігнорують сигнали повітряної тривоги, думаючи «сьогодні постраждає хто завгодно, але не я». Та виходить навпаки, – розповідає.
Парамедиком він став уже під час повномасштабної війни. Зізнається, що раніше ніколи не думав, що буде мати якийсь стосунок до парамедицини чи медицини взагалі.
– За моїми плечима два відрядження за кордон, де я проходив навчання. Навчався спочатку на парамедика, а потім уже на інструктора. Тепер викладаю нашим поліцейським домедичну підготовку. До моїх обов’язків раніше взагалі не входило надання допомоги. Це керівництво ГУНП у березні 2023 року прийняло рішення сформувати групу парамедиків, і її набирали з працівників поліції, – говорить Олександр.
Зараз до його обовʼязків входить прибути на місце удару, надати домедичну допомогу, у разі необхідності провести реанімаційні заходи, евакуювати постраждалу людину самостійно або передати іншим бригадам.
СПОРТ ДОПОМАГАЄ ВІДНОВИТИ ЕМОЦІЙНИЙ СТАН
Якби не парамедики, то кількість врятованих після ворожих ударів була б значно меншою.
Запитала в Олександра, які в мене були прогнози, якби тоді вони не приїхали.
– У вас була кровотеча. Без термінової допомоги, скоріш за все, ви б спливли кровʼю. Важливо, щоби вчасно була надана допомога і людина була евакуйована з місця атаки до медичної установи. Ми знаємо, що ворог підлий і часто бʼє повторно, але медики не мають права їхати, поки лунає сигнал повітряної тривоги. Та хтось же має людям допомагати, – каже.
Чоловік говорить, що не веде ліку людям, яким допоміг. Деякі виклики навіть вже й забув.
– Якщо місце мені кажуть, то я можу сказати, кому і яку допомогу надали. А так пам’ять стирає деякі речі, – зізнається.
Емоційно відновитися після важких виїздів йому допомагає спорт. Каже, що дуже добре відволікає тренажерний зал.
Запитала його, чи часто парамедики чують слова вдячності. Говорить, що буває таке. Та додає соромʼязливо, що нічого такого особливого вони не роблять, просто сумлінно виконують свою роботу.
ДВІ ГОДИНИ ЗВІЛЬНЯЛИ ДІВЧИНКУ З-ПІД РУЇН ГОТЕЛЮ
Найважчі виклики, за словами Олександра, ті, де страждають діти. Про це говорять усі, хто працює на місцях ворожих ударів, і поліцейські не є винятком.
– Тяжко, коли ти їх шукаєш. Памʼятаю, восени в Шевченківському районі Запоріжжя ворог влучив у готель. Там була родина з дітьми. Жінка і хлопчик загинули, а чоловік і донька вижили. Вони перебували під завалами. Дівчинку ми десь дві години витягували. Намагалися дитину підтримати, надавали їй допомогу. Погода ще була така – холодно і дощ. Дівчинка була по пояс під завалами. Морально тяжко.
Коли шукають людей під завалами, в якийсь момент рятувальники просять, щоби всі стишилися, замовкли, і телефонують людині, яку шукають, або гукають її, аби почути відповідь і зрозуміти, чи жива.
– Усі замовкають; якщо телефон дзвонить і ніхто його не бере, гукають людину, а як ніхто не відповідає – то ось це важко… Але ми все одно шукаємо, розбираємо завали. Буває, і по три, і по чотири години люди під руїнами залишаються, – розповідає Рибалка.
Він говорить, що коли людина перебуває в свідомості, це полегшує роботу парамедикам: постраждалий може розказати, де і що болить. Проте буває й таке, що в стані стресу людина з пораненням десь зачиняється чи ховається. Саме тому фахівці, що працюють на місцях атак, повторно обходять територію, перевіряють, чи немає там постраждалих.
Наприкінці розмови Олександр учергове закликав людей не нехтувати правилами повітряної тривоги. Радить ховатися в безпечне місце, присісти чи бодай якось намагатися мінімізувати свій силует.
– Якщо, не дай Бог, людину все ж поранено, то головне не ховатися, а просити по допомогу, – додав він.
Джерело: Укрінформ
