Росіяни запустили авіабомби по прохідній запорізького підприємства саме тоді, коли там було найбільше працівників
Цієї ситуації, мешканці Запоріжжя боялися, мабуть, з перших днів повномасштабної війни, адже всі розуміли – наслідки трагедії можуть бути жахливими. На жаль, вона таки сталася.
Середа, 8 січня. У проміжок від 15:30 до 16:00 ворог випускає по підприємству дві авіаційні бомби. Як потім скажуть правоохоронці, це були ФАБ-500 з УМПК. Росіяни бʼють просто по центральній прохідній у час, коли звідти виходять близько двох сотень людей. Більша частина з них отримує осколкові поранення. В одній з будівель виникають пожежі, вибуховою хвилею вибиває вікна, двері, є руйнування інфраструктури підприємства.
У мить удару поруч з місцем атаки проїжджають кілька маршрутних таксі, трамвай, приватні автомобілі. Вибухова хвиля дістає і їх.
На місці гине 13 людей, ще понад 120 – отримують поранення різного ступеню тяжкості. Місцева влада вже назвала цю атаку наймасштабнішою за час великої війни за кількістю постраждалих.
В одну з міських лікарень (в яку саме – не конкретизуємо з міркувань безпеки) було госпіталізовано 74 (!) поранених , з них 34 наразі залишаються у відділеннях.
Постраждалі погодилися розповісти журналістам, які жахіття пережили тоді.
ТАКОЇ КІЛЬКОСТІ СКЛАДНИХ ТРАВМ ЩЕ НЕ БУЛО
У лікарні зустрічаємось з секретарем Запорізької міської ради Регіною Харченко. Спершу вона говорить з керівництвом лікарні, далі всі разом йдемо до травматологічного та опікового відділень.
– Лікарі кажуть, що це найскладніші обставини, які були з початку повномасштабного вторгнення. Це був виклик для нашої медичної системи. Треба було протягом години доставити людей до медзакладів, розподілити, визначити ступінь важкості травми. Хочу одразу спростувати чутки про те, що нібито в лікарнях міста немає місця для постраждалих. Це неправда. Такого не було і, сподіваюся, не буде, – запевняє Харченко.
Вона невпинно дякує лікарям та говорить слова вдячності всім аварійно-рятувальним підрозділам та службам, які з перших хвилин після атаки працюють на місцях. За правилами, поки лунає повітряна тривога і є загроза повторного удару, медичні бригади не можуть виїжджати безпосередньо на місце «прильоту». Тож людей вдалося врятувати, в тому числі, і завдяки вчасно наданій домедичній допомозі.
Те, що сталося 8 січня, Регіна Харченко називає не просто відкритим тероризмом, а «найцинічнішою подією та знущанням над людьми».
– Лікарі зазначають, що такої великої кількості складних травм, які потребують ампутації кінцівок, ще ніколи з початку повномасштабного вторгнення не було. 13 людей загинуло на місці, і зараз медики продовжують боротись за життя тих, хто постраждав найбільше. П’ятеро людей перебувають в реанімації у тяжкому стані. У травматологічному відділені кажуть, що, на жаль, ще будуть ампутації, – каже секретар міськради.
Самі ж медики вважають 8 січня одним із найважчих днів – саме через кількість поранених і тяжкість травм.
КАРТИНА, ЯКУ ПАМʼЯТАТИМЕШ ВСЕ ЖИТТЯ
Заходимо в одну з палат, де лежать чотири жінки, поранені під час ворожого удару. Вони розповідають, що саме йшли додому, коли раптом почули «дуже гучний звук і вибух».
– Вибуховою хвилею мене кинуло, і я впала. Подивилася вправо-вліво, бачу: вікна вибило і пожежа. І тут відчула, що кров йде. Думала, що мені все…. Почала молитися, – розповідає 59-річна Лариса Токмакова.
Її син також працює на цьому підприємстві, але в іншому цеху. За словами пані Лариси, він завжди виходив трошки пізніше за неї.
– Я його набрала і кажу: “Я поранена”. Він прибіг одразу після вибухів. Поруч зі мною була людина якась, не знаю, хто це, але щиро вдячна цьому чоловіку. Він зробив із брюк джгут, і це дозволило мені доїхати до лікарні. Коли був другий «прильот», то ця людина не залишила мене і була поруч. Тоді було багато крові навколо, людей поранених, – згадує події перших хвилин жінка.
Їй пощастило, і її доставили до лікарні одною з перших. Вже від медиків Лариса дізналася, що осколок залетів у хребет.
– Лікар сказав: “Навіть не думай – ходити будеш”. Ноги відчуваю, але розумію, що реабілітація попереду нешвидка, – розповідає.
Жінка наразі не встає з ліжка, але каже, що вже сумує за роботою, адже працює на підприємстві з 1989 року.
– За роботою скучила, робила її із задоволенням. Коли в своїх руках тримаєш готову річ, яку сам зробив, то це велике задоволення.
На питання, чи не страшно повертатися на роботу після такої трагедії, говорить:
– Я людина віруюча. Чому так сталося – не знаю. Але я тут, значить, щось ще не зробила на цьому місці.
Вона також додає, що під час оголошення повітряних тривог люди ходять в укриття, але цього разу так вийшло, що всі вже прямували додому.
На сусідньому ліжку – 64-річна Ніна Миколаївна, сусідка Лариси по квартирі і колега. Жінка не приховує радості від того, що Лариса жива і, за прогнозами лікарів, зможе ходити.
– Бахнуло – і посипалося скло, цегла, люди попадали. Відчула, що по нозі мене щось вдарило. Глянула: пальто розірвало і кров тече. У мене шмат стегна вирвало. Зараз все вже нормально. Лікарі тут від Бога. Дуже вдячна їм. Бачила тоді багато крові, людина без ноги, ще одна – з перебитими ногами. Картина, яку запам’ятаю на все життя. Люди лежали на зупинці, на прохідній. Це теракт. Знали ж вони (ворожі солдати. – ред.), що люди йдуть з роботи, і таке творити… ми ж цивільні люди, – говорить жінка.
ПОЩАСТИЛО ВИЖИТИ
В сусідній палаті – чоловіки, які так само є працівниками підприємства. Один з них – Василь Васильович Гобка. Він працює охоронцем і був прямо в епіцентрі удару. На правій нозі в нього стоїть апарат Ілізарова.
– Василю Васильовичу, коли на ноги станете? Що лікарі кажуть? – питаю.
– Через півтора року буду бігати, кажуть. Був відкритий перелом. Відірвано все. Частини кістки немає. Нога теліпалася на сухожиллях і м’язах, – мій співрозмовник не зводить очей з ноги. – Пальці навіть працюють, бачте.
Але першими думками було, що ногу він втратив.
– Думав, ногу відірвало. Дивлюся, а вона ззаді. Я поправив її ось так (показує) і почав перев’язувати. Сам. Зняв портупею і ногу затягнув. Потім люди принесли турнікет і затягнули. На двері мене поклали, перенесли через прохідну і спустили до світлофора. Там поліцейські були, в їхню машину на заднє сидіння поклали і в лікарню повезли. Я коли лежав, то бачив вогонь, все горіло. Все бачив, все розумів, свідомість вже в лікарні почав втрачати, – згадує.
Поруч із ним на стільчику сидить дружина Тамара Олександрівна. Жінка приходить в лікарню кожен день з самого ранку і йде додому вже ввечері. Вона каже, що тоді всі люди, що поблизу були, згуртувалися і допомагали один одному.
Ще один постраждалий – 42-річний Рустам. На підприємстві працює налагоджувальником. Влаштувався туди лише три роки тому. Про події 8 січня згадує неохоче. Говорить лише, що все миттєво сталося:
– Вийшли з прохідної, два прильота… навколо жах…
Чоловік тамує сльози, не хоче їх показувати стороннім. Він також має апарат Ілізарова, але на руці.
– Відкритий перелом зі зміщенням плеча, спина посічена, шия. Пощастило, що внутрішні органи не заділо. Руку зібрали і днями рану будуть зашивати, – каже.
В лікарню його також привезли правоохоронці. Тоді він сильно переймався, що може втратити руку.
– Я дуже сильно за руку переживав. Ну, 42 роки – і нема правої руки! Лікар говорить, що все буде добре. Дві операції вже зробили, – говорить.
Кажу йому про те, що чимало запоріжців боялися, що така трагедія може статися саме коли вони, працівники, йтимуть зі зміни. На що він відповідає:
– Коли виходили з роботи і тривога починалася, то старалися швидше вибігти з заводу. Вибігали-вибігали – і от бачите… Ніколи не міг подумати, що можуть ось так по прохідній, коли така кількість людей там…
– Повернетеся на роботу?
– Надіюсь, що повернуся.
– Не страшно?
– Страшно… ну але що робити? Треба за щось жити. Зараз лікують безкоштовно, а як далі буде… Бог його знає. Ми допомагали знімати квартиру батькам. У мене родина, а в жінки зарплата невелика.
Чоловіки кажуть, що дивом вижили.
– Так, травми є, але є люди, яким значно гірше. Та і взагалі… ми живі остались при такому вибуху. Скільки народу загинуло. Жах, – каже Василь Васильович.
За словами завідувача опікового відділення Андрія Сеха, наразі тут перебуває 10 постраждалих внаслідок атаки 8 січня. Всі пацієнти в стані середньої тяжкості.
– Навантаження на відділення велике. Багато пацієнтів з поєднаними травмами – це коли і перелом кісток, і травми м’яких тканин. Такі ушкодження потребують тривалого лікування і реабілітації, – пояснює лікар.
Представники місцевої влади нагадують, що цивільним мешканцям, в тому числі переміщеним особам, які отримали травми внаслідок атак, надається фінансова допомога з обласного бюджету: 20 тисяч гривень – якщо діагностовані тілесні ушкодження середньої тяжкості; 50 тисяч – у разі отримання тяжких тілесних ушкоджень (контузія, травми, каліцтво).
Для отримання допомоги постраждалі можуть звернутися до органів соціального захисту населення за місцем проживання. Таку допомогу з початку повномасштабного вторгнення вже отримали понад 2000 мешканців області.
Джерело: Укрінформ
