В театральне життя увірвався новий жанр вистав, які переосмислюють російсько-українську війну
Хвилею, що поступово набувала сили з 2014-го й стала справжнім цунамі з початком повномасштабного вторгнення, до репертуару українських театрів увірвався новий жанр вистав, які фіксували, рефлексували та переосмислювали російсько-українську війну. Протягом трьох років, від 24 лютого 2022 року, самих лише театральних втілень за творами, творці яких перебували безпосередньо в ній – сотня. А п’єс та перформативних читань набагато більше.
Ми підготували добірку найзнаковіших вистав, народжених війною.
«Я норм», режисерка Оксана Дмітрієва, Харківський державний академічний театр ляльок імені В.А. Афанасьєва
Знаковою в категорії фіксації перших днів вторгнення стала п’єса драматургині Ніни Захоженко «Я норм». Вперше вистава за нею з’явилася в репертуарі Харківського театру ляльок 1 липня 2022 року, а після того у повному чи фрагментованому вигляді увійшла до репертуару театрів Києва, Кам’янського, Дніпра.
Події у виставі «Я норм» розгортаються в Бучі напередодні та в перші дні війни, коли страшна реальність жорстоко увірвалася в життя чотирьох сімнадцятирічних підлітків. Ще вчора вони «зависали» в соцмережах, готувалися до ЗНО, будували плани на майбутнє та закохувалися, але початок повномасштабного вторгнення розділив їхнє життя на «до» та «після».
Текст п’єси емоційний, але позбавлений надмірного пафосу – це сповідь сучасних підлітків, їхнє бачення війни, кожен з яких по-різному проживає травматичний досвід і робить свій вибір.
Виставу «Я норм» за цією пʼєсою також було поставлено в київському «Театрі на СОЛОмʼянці» (режисер Алекс Боровенський)
«Тренди твіттера», режисер Слава Юшков, «Дикий театр»
З початку російського вторгнення життя українців змінилося докорінно й пошук відповіді на питання хто ми тепер – став наріжним і для фронту, і для тилу. Слава Юшков написав п’єсу і сам поставив за нею виставу «Тренди твіттера» спершу в експериментальному форматі влітку 2023-го на сцені Національного академічного театру ім. Лесі Українки, а з січня 2024-го «Тренди твіттера» увійшли повноцінною виставою великої сцені до репертуару «Дикого театру».
Три герої – архетипові сусіди багатоповерхівки, в яку сталося влучання, й дія розгортається в очікуванні порятунку.
Це трагікомедія про досвід українців під час повномасштабного вторгнення. Рефлексія у складних обставинах, без спекуляцій і без прикрас, але з правом на надію. Автор зробив спробу зобразити ту складну емоцію, яку викликає війна. Страх, лють, безпорадність, захисна іронія, розпач, заборона на радість, бажання жити і допомагати – це лише окремі складові цієї емоції, яку неможливо назвати, але можна спробувати відтворити, щоб прожити та відпустити.
«Військова мама», режисер Олександр Ткачук, Театр Драматургів
У виставі йдеться про жінку на війні. Вона під вибухами лікує чиїхось синів та доньок, поранених у бою, а власна маленька дитина десь далеко лежить у лікарні і плаче без мами. Серце жінки рветься додому, але обов’язок тримає у війську. Що вона відчуває в безсонні ночі під обстрілами у бліндажі? Чи повинна вона виправдовуватися за кинуте кимось у тилу на її адресу: «Ти – зозуля, бо залишила своє дитя»? Чи має вона вислуховувати нотації комбата, що дівчатам не місце на передовій? Чи потрібно ветеранам, котрі повертаються з війни якось змінюватися, щоб реінтегруватися в суспільство, чи це суспільство має змінитися, аби гідно прийняти військових, які захищали нас на нулі? Ось саме над цими складними питаннями нам пропонують подумати творці вистави «Військова мама».
«Молочайник», драматургиня Оксана Гриценко
Широке поширення отримала п’єса «Молочайник» Оксани Гриценко, яка розкриває тему життя в окупації. Три покоління жінок під одним дахом у селі Кавунівка на Херсонщині – це зворушлива історія про їхні переживання, коли окупанти ставили свої загородження прямо за парканом будинку… Відчуття вразливості й водночас внутрішня сила протистояння своїм страхам, трансформування відчуття безпеки, розповідь про те, що допомогло вижити, що дарувало надію.
Молода драматургиня брала інтерв’ю у людей, які виїхали з окупації, збирала історії від родичів, які там залишилися. Її цікавило не лише сумне й страшне, чого вистачало і в новинах, але також дивне і навіть смішне.
Перше сценічне втілення здійснив Євгеній Резніченко на сцені Одеського театру юного глядача на другу річницю вторгнення – 24 лютого 2024 року. Далі протягом року «Молочайник» отримав вісім втілень на різних театральних майданчиках, зокрема на сцені столичного Театру на Подолі.
«Коти-біженці», художній керівник Віталій Кіно, Центр мистецтв «Новий український театр»
Історія справді дуже актуальна, адже українські біженці зараз по всьому світу, і, особливо жінки з маленькими дітьми, які бодай на тиждень кудись виїжджали, хоч на мить відчули себе тими котами-біженцями.
Один з її важливих посилів – розповісти про біженців взагалі, не тільки про тих, хто виїхав закордон. Адже й дітям з умовно безпечних місць України важливо розуміти хто зараз тимчасово живе поряд з ними, стали новими сусідами. Маленькі українці ставили дорослим багато питань, а ті інколи не завжди знали, як відповідати. За посередництва театру стало можливим проговорити ці речі так, якими вони є насправді, бо як починаєш дитині щось вигадувати, вона це відчуває і реагує на приховану паніку в очах. Тож вустами котиків і кішечок авторки п’єси доносять до маленьких глядачів прості й важливі істини: «Сирена не страшна, вона хороша, бо попереджає про небезпеку», «Не панікуй! Так, це страшно, але не треба боятися, тебе захистять», «Якщо ти біженець, треба бути чемним, треба бути вдячним».
«Скалічені і Сильні», режисерка Світлана Ємець, Запорізький дитячий театр «СВіЯ»
У «Скалічених і Сильних» немає традиційного протистояння добра і зла – є констатація голих фактів пережитого та глибинна, замаскована під норму трагедія. Діти від 13 до 18 років говорять про війну… Лише прожите і побачене на власні дитячі очі.
«Зелені коридори», драматургиня Наталка Ворожбит
Як зазначила сама драматургиня Наталка Ворожбит, це спроба проаналізувати стосунки України з ЄС, відрефлексувати травматичний досвід біженства, втрати і стосунки з домом. П’єса писалась на замовлення театру Камершпиле в Мюнхені з надією достукатися до німецького глядача з українським питанням, зіштовхнути лобом німців і українців для відвертої розмови. «Зелені коридори» – з елементами абсурду й чорного гумору, адже використання цих засобів дозволяли авторці відсторонитися і бути більш безжальною до своїх персонажів, тому українці в її п’єсі не жертви. Вони смішні, страшні, зворушливі й непереможні.
В Україні «Зелені коридори» поставлені двічі: однойменна вистава вийшла в Театрі Драматургів, режисер Олекса Гладушевський, та в Театрі на Подолі – в режисурі Максима Голенка.
«Дружини», драматургиня Катерина Вишнева
Це – побутова, іронічно-сатирична історія з реального життя, в якій ідеться про трьох жінок, які, поки їхні чоловіки на війні, створюють умовний «клуб дружин», де за філіжанкою кави чи склянкою джину можна говорити про все прямо й без прикрас та вирішувати будь-яку найдрібнішу чи найглобальнішу проблему, яка лягає на їхні плечі.
«Нехай щастить!», режисер Степан Пасічник, Харківський академічний український драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка «Березіль»
За сюжетом усе майже як у казці: жили собі, були собі Дід та Баба і був у них онучок Іванко. … І раптом прилетіли ворожі літаки й почали скидати бомби на Діда та Бабу. Тоді онучок Іванко взяв рогатку, виліз на велике дерево і шишками з рогатки почав збивати ворожі літаки.
Вже під кінець грудня 2022 року вистава «Нехай щастить!» оформилася до формату, яка може рівнозначно розгортатися як у сценічному просторі, так і «запакуватися» в легковий автомобіль та виїхати у розташування бригад, де військові отримують хвилинку перепочинку, дивлячись театральну постановку в польових умовах.
«Величне століття. Веселе», драматург Сергій Кулибишев
Вперше п’єса отримала театральне втілення в його ж режисурі на сцені Чернівецького музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської. А в червні 2024 року режисер Олексій Гладушевський поставив виставу «Величне століття. Веселе» в Київському академічному театрі «Золоті Ворота».
Творці вистави говорять із глядачем про те, звідки береться зло, агресія, які засліплюють і часто ростуть з комплексів та нереалізованих мрій і бажань.
За сюжетом, дія відбувається у селищі із вигаданою назвою Веселе після перемоги України. Мешканці села вважають своє життя щасливим і безтурботним, не звертаючи уваги на проблеми суспільства, які, на жаль, нікуди не зникли: корупція, свавілля представників влади й церкви, стигматизація за різними ознаками. Ілюзія безтурботного життя весельчан продовжувалась би роками, якби… не сенсаційний камінг-аут голови села.
Головний меседж вистави «Величне століття. Веселе» – після закінчення воєнних дій війна в головах і серцях українців може ще не закінчитись і нам усім потрібно багато сил і сміливості, щоби боротись із внутрішніми страхами. Це вистава про сміливість говорити, робити вчинки як під час повномасштабної війни, так і після.
