Майданівці продовжують боротьбу – на фронті. Несправедливості часів Майдану-2 досі не усунуті. «Майдан-3» – міф для Росії, а не для України
Росія вкотре намагається лякати світ і нас «Майданом-3», повторюючи брехню про «нелегітимність» української влади та «куплені» протести. Але ті, хто стояв на Майдані у 2014-му – і тепер боронять Україну на фронті чи в тилу замість того, щоб грати за сценарієм ворога. Як склалися долі активістів та їхніх переслідувачів і чому Революція Гідності досі так тригерить Москву?
…У січні 2014 року морози тріщали, замерзали брандспойти, мобілки, люди, але не емоції. Доводилось захищатися не лише «на Груші» (протистояння майданівців і Беркуту на початку вул. Грушевського в Києві), але й у задушливих стінах Дарницького суду. Понад 5 годин чекали на рішення троє перших підсудних Майдану, їхні друзі і родичі, а ще – опозиційні народні депутати, незалежні юристи… Серед трьох заарештованих був і Дмитро, тоді 28-річний випускник Острозької Академії.
Дмитро бачив себе у творчому світі: поезії, музики, прози… Втім, 2014 рік, Майдан змінив плани не лише його.
Хочемо розповісти про те, як складалась доля активістів і випадкових жертв режиму Януковича, його поплічників та нас усіх від того часу й донині. Чому саме Майдан, Революція Гідності стала точкою неповернення для нас усіх і новим тригером ненависті до України з боку Росії?
…Троє хлопців у січні 2014-го повертались із майдану Незалежності, де чергували ніч. Дорогою майданівців перестріли тітушки, спочатку побили, а згодом викликали автобус із «Беркутом». Ті забрали активістів у Лук’янівське СІЗО та звинуватили в «організації заворушень» на вулиці Грушевського. За законами «16 січня» їм «світило» по 15 років неволі.
Практично вночі, після тривалого сидіння у нарадчій кімнаті, суддя Дарницького райсуду Наталія Кириченко залишила майданівців під вартою ще на два місяці. Вона, пробубнівши рішення, вийшла із зали під крики «ганьба» і з байдужим виглядом зникла у службових коридорах суду. Присутні знали, що не буде жодних виправдань… Перспектива повернення України у репресивну орбіту Росії була тоді більш ніж реальною. Нам лишилось гуртуватись, боротись, допомагати. І повертатись на Майдан.
Але Україна таки не Росія. Згодом, під тиском громадськості, трьох майданівців відпустили під домашній арешт. Це було наприкінці січня 2014 року, а після кривавих подій лютого 2014 року, після жертв Небесної сотні, втечі Януковича, здавалося, що найстрашніше позаду… Що слова, які лунали зі сцени Майдану про невідворотність покарання скоро втіляться в життя, а справедливість і європейські цінності стануть базою для розбудови нової України, де більше не буде ні барикад, ні ментовської сваволі, ні вбивств. Втім, попри очікування справедливості, судові засідання в тій «справі» тривали ще… не один місяць.
Над прірвою в житті: Майдан і Росія
Здавалося, що Майдан переміг. Але росіянам він і досі не дає спокою, їх тригерить, вони неспроможні прийняти ситуацію з нашим остаточним розворотом від них, вони переконані, що саме з нашого переможного Майдану ми – не брати; не здатні усвідомити, що наші шляхи розійшлись назавжди.
Наприкінці 2013 року у відносинах між Україною та Росією з формальної точки зору було завершено процес інкорпорації. Сумнозвісні Харківські угоди 2010 року, низка таємних та формальних домовленостей щодо оперативної взаємодії між СБУ та ФСБ. Риторика влади того періоду рясніла прикладами «добросусідських відносин», які наближали поглинання України.
Тож Другий Майдан – це відчайдушний порив українців наперекір обраній нами ж владі, аби не впасти знову у прірву російських «обіймів». Похопившись у 2013-му, ми у вогні, через смерті, крижані брандспойти і барикади, у 2014-му таки змогли відсахнутись (сподіваюсь, назавжди) непроглядної темряви «рускава міра».
Саме від Майдану Росія вважає «нелегітимність» української влади. Саме поверненням у домайданівські часи марить наш ворог нині, просуваючи тезу чергових «майданів», не усвідомлюючи, що це ДЛЯ НИХ Майдан – страшилка, а для нас – фундаментальне право на незгоду, на гідність.
Для нас Майдан – це остаточний розворот у напрямку «геть від Москви». Саме тому ворог настільки лютий. Бо й досі не може змиритись із цим…
Майдан триватиме до перемоги України
У житті Дмитра Майдан втілив інший сценарій. Допоки троє майданівців з адвокатами продовжували доводити у судах свою невинуватість, у Крим та на Донеччину заходили «вєжлівиє люді». Тоді чимало майданівців, які ще кілька тижнів тому чергували біля київських барикад, пішли добровольцями в АТО. Як тільки частину висмоктаних з пальця звинувачень було знято, Дмитро теж пішов воювати на Схід. Але зауважте: частина проваджень і досі (!) в дії, тож рік тому Дмитро їздив з фронту на проведення «слідчого експерименту» до Києва. Те, що ці справи хтось намагається затягнути, у нього не викликає сумнівів.
Був у Дмитра й невеликий проміжок відносного спокою, коли він повернувся з АТО і знову думав про творчу роботу, шукав способи повернутись до мирного, домайданівського ще життя. Але недовго. Лютий 2022 став наступним етапом все того ж Майдану. Іншим, незрівнянно важчим. Тож десятий рік триває у Дмитра воєнний етап життя, далекий від музики та поезії. Втім, тільки на перший погляд далекий.
Родина Дмитра десятий рік продовжує підтримувати його. Одна з сестер, Мар’яна Москалець, заснувала благодійний фонд «Веретрагна» і збирає кошти на різні військові потреби. У неї замість кар’єри, – пошук коштів та налагодження постачання.
Втім, історія майданівських часів це не лише Дмитро, майданівці, всі ми. Адже це ще й про тих, хто допомагав репресивній машині, хто лжесвідчив, карав за вказівкою. Так, болісний процес очищення триває десятий рік в Україні, попри війну. Триває повільно і складно…
Суддю Наталію Кириченко, яка проходить у списках «суддів майдану», тільки у 2018 році було звільнено. Але історія цієї судді не зовсім типова. За даними ВО «Автомайдан», станом до повномасштабного вторгнення було зареєстровано 337 «суддів Майдану», які неправедно судили майданівців на різних етапах.
«Загалом, з 345 суддів Майдану – 195 або 57 % продовжують працювати; 150 або 43 % звільнено, з яких
– 60 або 17 % звільнені за порушення (не завжди за справи Майдану),
– 5 або 1 % звільненні через неуспішне проходження оцінювання,
– 71 або 21 % звільнено у почесну відставку зі збереженням статусу та довічним утриманням.
15 або 4 % за власним бажанням чи з інших підстав».
З трьох беркутівців, які давали неправдиві свідчення у тому судилищі, лише двоє отримали підозри. У матеріалах преси за 2020 рік є таке повідомлення: «Офіс генерального прокурора спільно з ДБР повідомив про підозру двом колишнім працівникам «Беркуту», які сфальсифікували свідчення проти трьох майданівців». Однак прізвищ підозрюваних і подальшу долю справи знайти не вдалось.
Один із прокурорів зі сторони обвинувачення, який «працював» саме над цією справою, Артем Яблонський, нині очолює відділ «справ Майдану» у ДБР. Свого часу він не пройшов атестацію. Під час Революції Гідності Яблонський працював у прокуратурі Голосіївського району Києва. Як повідомляє Антикор: «На допиті у 2018 році він заявив, що в січні 2014 року заступник прокурора району на прізвище Шпирь доручив йому взяти участь у розгляді та підтримати клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою активістів, затриманих під час акцій протесту. В результаті його роботи були взяті під варту щонайменше троє активістів». Серед них – Дмитро.
ГО «Родини героїв небесної сотні» та Адвокатська дорадча група констатують: «На чергову річницю Революції Гідності, в Офісі Генеральної прокуратури заслухали щорічний звіт про хід кримінальних справ Майдану. Вже протягом 10 років на цих звітах нас охоплює все той же багаторічний відчай: звіт прокуратури про чергові виправдальні вироки злочинцям та вбивцям, чергові закриті справи за строками давності, а це 60% від загальної кількості справ…
З плином 10 років, ходіння по муках судів та допитів очевидним стає заздалегідь узгоджений сценарій для наших справ, у якому узгоджено діють усі учасники цього дійства – слідчі, судді і навіть депутати, які блокують прийняття дієвого законодавства».
Про затягування справ та їх закриття, про війну, яка заважає, про засуджених «януковичців», яких звільняють і обмінюють на наших полонених, про частину підозрюваних, які пішли воювати, і частину з них, які втекли, можна писати окрему історію.
На сьогодні маємо понад 200 осіб, – від рядових беркутівців до експрезидента, які за даними ДБР обвинувачуються в організації вбивств 67 громадян, спричиненні тілесних ушкоджень 887 особам з 18 по 20 лютого 2014 року.
Втім, попри невтішні прогнози, процеси йдуть. Знову ж таки, за звітами ДБР останні роки кількість вироків зростає.
Історія Майдану дуже далека до фіналу. Непокаране зло завжди має шанси повернутись.
Поза сумнівом одне. Майдан, Революція Гідності, змінив нас, практично всіх. Принаймні тих, хто бере відповідальність на себе. Сестра Дмитра Мар’яна розповідає про військового з частини, якою опікується, котрий зізнався, що у 2014 стояв по той бік барикад, серед «Беркуту». Зараз він на правильній стороні. Так само, Революція Гідності, як і війна, досі проходять повз тих, хто сповідує інші «цінності» в житті. Проблема в тому, що зміни мали б торкнутись усіх. Але це лише в ідеалі, – боротись і всередині, і на фронтах війни – це виснажливо. Для всіх.
Ми проживаємо різні етапи, які нашаровуються на минуле новими ранами, новими викликами. Але те, що ми проживаємо нині – це продовження вибору, який ми зробили тоді, у 2013-2014 році, на Майдані. Ми продовжуємо захищати свій вибір. За великим рахунком, з того холодного січня 2014 року змінилось не так і багато. Окрім остаточного усвідомлення того, що повертатись назад ми уже не маємо не тільки бажання, але й права. Нам лишається гуртуватись, боротись, допомагати, перемагати…
