І що можна зробити, щоб система охорони здоров’я стала ефективнішою
Навесні 2024 року українське суспільство з оптимізмом сприйняло новину про те, що приватні клініки та медичні лабораторії зможуть надавати безоплатні послуги в рамках Програми медичних гарантій (ПМГ) від Національної служби здоров’я України (НСЗУ). Принцип «гроші йдуть за пацієнтом» нібито почав працювати. Проте, як виявилося, досягти прозорості у фінансуванні та забезпечити «доступну медицину» навіть частині лабораторної діагностики наразі не вдалося. Про те, що чекає на Програму медичних гарантій у 2025 році, про виклики для системи охорони здоров’я, які глобально вплинуть на доступність і якість медичних послуг в Україні, спеціально для Mind поміркував Микола Скавронський, заступник генерального директора «Сінево Україна».
У чому проблема ПМГ?
Система, яка спочатку позиціонувалася як прозорий інструмент захисту пацієнтів і забезпечення справедливого розподілу ресурсів із метою використання грошей на найзатребуваніші послуги, наразі ризикує перетворитися на забюрократизований інструмент з елементами ручного впливу, що може ускладнити доступ до якісної медичної допомоги. З огляду на рік співпраці у ПМГ, можна виокремити такі проблеми:
1. Принцип компенсації наданих послуг. Договором передбачено, що ліміт (відповідно і сума щомісячної компенсації) встановлюється на рік. Це своєю чергою обмежує нових учасників і великі медичні заклади, оскільки їм встановлено ліміти, які значно нижче можливостей. З іншого боку, частина медичних закладів зловживає та надає послуг менше, але сума компенсації не змінюється. Звісно, логічною буде система компенсації за фактично надані послуги.
2. Контроль на рівні створення скерування. Коли НСЗУ не контролює, які аналізи або послуги, у якій кількості і як часто виписує лікар пацієнту, але потім виключає частину послуг із компенсації, мотивуючи тим, що частина виконаних послуг є зайвими через «спорідненість тестів» або так звану «95 перцентиль» – це призводить до того, що надавачі медичних послуг вимушено починають на своєму рівні самостійно створювати власну систему правил, що зумовлює непорозуміння між надавачами послуг, НСЗУ та пацієнтами. Поки не буде контролю, лімітів і чітких визначень у цьому питанні з боку регулятора, система компенсації є незрозумілою та непрозорою.
3. Непостійність правил. Зміни в умовах контрактування, у тому числі і постфактум (наприклад, ставки компенсації), відсутність стандартизації та чітких критеріїв створюють невизначеність як для пацієнтів, так і для постачальників медичних послуг.
4. Обмеженість у розподілі ресурсів. НСЗУ встановлює ліміти на кількість послуг, які фінансуються щомісяця, бо грошей на все не вистачає. При цьому немає обмежень щодо необов’язкових типів послуг, наприклад аналіз на вітамін D входить до трійки найпопулярніших тестів, хоча не є життєво необхідним показником при призначенні лікування, і навіть заможні країни Європи не можуть дозволити собі покривати його вартість. Встановлені ліміти на кількість послуг у звітному періоді призводять до того, що великі мережеві медичні заклади досягають їх за перші кілька днів роботи по ПМГ, а що далі? Відмовляти в обслуговуванні не можна за умовами договору, компенсації за ці тести не буде, а робити тестів у 10 разів більше собі у збиток – теж не вихід.
5. Ускладнена кваліфікаційна система. У 2025 році до ПМГ будуть допущені лише ті приватні медзаклади, які виконали значний обсяг послуг у 2024 році. Тобто більше приватників, ніж у було у 2024-му, не буде. Водночас кількість додаткових умов, якими обростає постанова КМУ щодо «реалізації програми державних гарантій медичного обслуговування населення у 2025 році», перетворює її на закриту систему, яка працює виключно для державних і комунальних медзакладів.
Що це означає для пацієнтів?
У разі нерозв’язання згаданих проблем вони обмежуватимуть частково або повністю виконання головного принципу медреформи – «гроші ходять за пацієнтом» і, як наслідок, буде зниження доступності медичних послуг. Замість того, щоб обирати між державними та приватними клініками, пацієнти можуть опинитися в ситуації, коли їхні права на якісну й доступну медичну допомогу будуть обмежені частково або повністю через штучний примус обслуговуватися тільки в державних чи комунальних медзакладах. Наприклад:
● Зменшення спектра послуг. МОЗ не оплачуватиме всі послуги вказані у скеруванні. Це означає, що пацієнти будуть змушені доплачувати за частину послуг, які повинні були б бути оплачені.
● Черги та затримки. Наявність обмеження кількості послуг у періоді призводить до ситуації, коли приватні клініки не отримують компенсацію за надані за договором послуги понад встановлені ліміти. Отже, замість того, щоб надавати сотні тисяч послуг усім, хто звертається у періоді, приватники шукають можливість збалансувати попит, щоб надати кількість послуг відповідно до контрактного обмеження, що призводить до черг і затримок.
● Обмежений вибір. Політика МОЗ усе більше спрямована на монополізацію галузі державними та комунальними закладами, що суперечить принципу медичної реформи.
Чи є вихід із ситуації?
Для того щоб система охорони здоров’я стала ефективнішою, потрібні системні зміни і з боку державних, і з боку приватних медичних установ:
1. Прозора система лімітів. Усі правила повинні бути зрозумілими та доступними для пацієнтів і медичних закладів. Автоматизація в медичних інформаційних системах повинна контролювати коректність створення направлень ще на етапі призначення аналізів лікарем.
2. Повна компенсація послуг. Рішення щодо обґрунтованості призначень має залишатися за лікарями. Лабораторії та клініки мають отримувати оплату за всі аналізи та консультації, які були виконані або надані в рамках програми.
3. Уніфікація стандартів. Необхідно впровадити єдині стандарти діагностики та ліквідувати плутанину, пов’язану з різними назвами й інтерпретаціями діагнозів.
4. Підтримка конкуренції. Забезпечення рівних умов для всіх закладів, незалежно від форми власності, сприятиме підвищенню якості та доступності медичних послуг з ефективним використанням обмежених фінансових ресурсів платників податків.
Що чекає на ПМГ у 2025 році?
Сценарії розвитку системи медичних гарантій можуть варіюватися від повного виключення приватних медичних закладів із програми до впровадження більш прозорих та ефективних підходів. Найімовірніший сценарій – збереження статус-кво, коли проблеми залишатимуться нерозв’язаними, але система не зміниться.
Однак є надія, що принцип «гроші йдуть за пацієнтом» знову стане основою ПМГ. Це дозволить ефективніше використовувати бюджетні кошти, підвищити доступність медичних послуг та уникнути дискримінації пацієнтів і постачальників медичних послуг.
Я впевнений, що відкриті та прозорі комунікації між НСЗУ й «приватниками» не тільки поліпшать якість і доступність послуг, а й сприятимуть зменшенню вартості медичних послуг для держави.
