Після перемоги AfD на виборах у Саксонії-Ангальт чотири великі мігрантські об’єднання Німеччини зажадали від федерального уряду гарантій для біженців і меншин. Їхні пропозиції стосуються не лише політичних заяв: організації хочуть створити постійні механізми допомоги людям, які зіткнулися з расистськими погрозами або не почуваються в безпеці за місцем проживання.
У спільному листі до канцлера Фрідріха Мерца та очільників урядів федеральних земель вони запропонували заснувати спеціальну комісію із захисту меншин, федеральний фонд безпеки й послабити правила, що зобов’язують окремих біженців жити у визначеному місці. Про звернення 21 вересня 2026 року повідомило ZDFheute.
Лист підписали LAMSA — мережа мігрантських організацій Саксонії-Ангальт, BKMO — Федеральна конференція мігрантських організацій, TGD — Турецька громада Німеччини, а також DaMOst — парасолькова організація мігрантських об’єднань Східної Німеччини.
Вибори як питання повсякденної безпеки
Організації пов’язують свій заклик із повідомленнями про зростання кількості расистських інцидентів і посиленням тривоги серед мігрантських спільнот. Для них виборчий успіх AfD — це не лише зміна розкладу в земельній політиці, а й потенційний ризик для роботи установ, із якими люди стикаються щодня.
Йдеться передусім про земельну поліцію, школи, адміністрацію та соціальні служби. Саме вони визначають, наскільки швидко людина може повідомити про погрозу, отримати захист, звернутися по соціальну допомогу або пройти адміністративну процедуру. Конституційні права формально не залежать від партійного складу земельного уряду. Однак їхня практична реалізація може залежати від місцевих ресурсів, підходів чиновників і готовності державних установ реагувати на скарги.
Особливе занепокоєння викликає курс AfD на так звану «реміграцію» — політичну концепцію, яку партія пов’язує з масштабним поверненням мігрантів. Якими саме рішеннями така програма могла б обернутися в разі посилення впливу AfD, наперед не визначено. Мігрантські об’єднання побоюються дискримінаційних заходів, зростання тиску на людей із міграційним походженням і ширшого застосування примусових видворень.
Це попередження про можливі наслідки, а не твердження про вже встановлені порушення з боку нового земельного уряду. Саме тому організації вимагають захисних інструментів до того, як політичні заяви перетворяться на конкретні адміністративні рішення.
Комісія має перевіряти не тільки статистику
Перша пропозиція — спеціальна комісія із захисту меншин. Її завданням, за задумом підписантів, має бути не лише збір даних про расистські погрози й напади. Комісія повинна з’ясовувати, як на такі випадки реагують поліція, муніципалітети та інші органи влади, чи отримують потерпілі реальну допомогу і де виникають прогалини між федеральним, земельним і місцевим рівнями.
Для людини, яка зазнала погроз, розподіл повноважень часто виглядає заплутаним. Їй може знадобитися одночасно звертатися до поліції, міграційної служби, соціальних працівників і консультаційних центрів. Біженці також можуть побоюватися, що скарга вплине на їхній статус або ускладнить подальші контакти з державними органами.
Тому організації наполягають на незалежних каналах допомоги. Вони не виходять із того, що кожна місцева установа не виконує своїх обов’язків. Але в ситуаціях, коли захист виявляється недостатнім або недоступним для потерпілих, має існувати інший шлях до юридичної, соціальної та кризової підтримки.
Загальнонаціональний механізм також дав би змогу порівнювати ситуацію в різних регіонах. В одному муніципалітеті постраждалому можуть швидко надати консультацію та супровід, тоді як в іншому він не знатиме, до якої установи звертатися. Для федеральної влади це був би спосіб бачити не тільки окремі інциденти, а й системні відмінності в доступі до захисту.
Фонд для тих, хто допомагає на місцях
Друга вимога стосується федерального фонду безпеки. Його одержувачами мають стати мігрантські об’єднання та інші незалежні громадські організації, які консультують потерпілих, супроводжують їх під час звернення до органів влади, допомагають знайти правову підтримку і реагують на кризові ситуації.
Такі структури нерідко є першою точкою звернення після погроз або расистського нападу. Водночас їхня спроможність часто залежить від місцевих бюджетів, короткострокових проєктів і тимчасових грантів. Якщо страх і погрози зберігаються місяцями, одноразової допомоги після конкретного інциденту недостатньо.
Постійне федеральне фінансування могло б підтримати консультаційні служби й зменшити залежність від фінансових можливостей окремої громади. Воно також дало б змогу реагувати не лише після скоєного нападу, а й на тривалу атмосферу небезпеки, через яку люди можуть уникати державних установ, шкіл або громадського життя.
Такий фонд не замінював би обов’язків поліції та інших органів влади. Його функцією було б посилити незалежні структури, які допомагають потерпілим орієнтуватися в процедурах і домагатися захисту. Одночасно це стало б сигналом, що безпека меншин є загальнонаціональною, а не суто місцевою проблемою.
Право на переїзд із небезпечного місця
Третя пропозиція стосується правил проживання, які зобов’язують окремих біженців залишатися у визначеній федеральній землі або населеному пункті. Організації хочуть пом’якшити ці обмеження, щоб люди, які почуваються під загрозою, могли легше переїхати туди, де доступніші захист, консультації чи соціальні послуги.
Нині адміністративна прив’язаність до конкретного місця може обмежувати таку можливість. Якщо людина не почувається в безпеці, вона не завжди може швидко змінити район або місто. У результаті її доступ до допомоги залежить від тих служб, які працюють саме за місцем реєстрації.
Послаблення правил вплинуло б на чинну систему розподілу й розміщення біженців. Федеральному уряду, землям і муніципалітетам довелося б узгоджувати переїзди, наявність житла та обсяг соціальної підтримки в регіонах, які прийматимуть нових мешканців. Отже, йдеться не лише про індивідуальні винятки, а й про те, чи має оцінка загрози враховуватися під час визначення місця проживання.
Для мігрантських об’єднань безпека повинна стати самостійною підставою для перегляду таких обмежень. Людина, яка повідомила про напад або погрози, не повинна залишатися в небезпечному середовищі лише через адміністративні правила.
Рішення тепер за федеральною владою
Звернення до Фрідріха Мерца містить не тільки прохання про фінансування чи створення нових установ. LAMSA, BKMO, TGD і DaMOst очікують від Берліна чіткого підтвердження: конституційні права, захист від дискримінації та доступ до допомоги мають діяти незалежно від того, яка партія очолює уряд конкретної землі.
Федеральна комісія могла б встановити спільні стандарти реагування, фонд — підтримати організації на місцях, а гнучкіші правила проживання — дати потерпілим можливість залишити небезпечне середовище. Водночас федеральні гарантії не замінять рішень земельних органів: поліція, освіта й значна частина адміністративної практики належать до їхньої компетенції.
Наразі йдеться про вимоги громадських організацій, а не про вже ухвалені урядом заходи. Відповідь Берліна покаже, чи з’явиться загальна система захисту до того, як політичні відмінності між землями почнуть визначати, наскільки легко біженці можуть отримати допомогу, змінити місце проживання та відстояти свої права.
