У Росії платна медична допомога за чотири роки подорожчала щонайменше на 68%. Середні витрати однієї людини зросли з 8,3 тис. рублів на початку 2022 року до понад 14 тис. рублів наприкінці 2026-го — у той час, коли федеральний бюджет віддає обороні майже в сім разів більше коштів, ніж охороні здоров’я.
Найбільше зросли ціни на стоматологію, первинні консультації лікарів-спеціалістів, стаціонарне лікування, лабораторну та функціональну діагностику. Для пацієнта фінансова перешкода виникає ще до складної операції чи тривалої терапії: іноді вже перший прийом або обстеження стають витратою, яку родині доводиться порівнювати з оплатою житла, харчів і комунальних послуг.
Про динаміку витрат російські медіа повідомили 23 жовтня 2026 року. Розрахунки, наведені у публікації «Известий» та матеріалі «Газети.Ru», ґрунтуються на даних національного рейтингового агентства. Ці цифри показують зростання фінансового навантаження, але самі по собі не доводять, що кожне подорожчання конкретної послуги безпосередньо спричинене бюджетними рішеннями.
Подорожчання починається з першого прийому
Зростання вартості медичних послуг почалося у 2022 році й надалі посилювалося. Первинний прийом лікаря подорожчав на 15,6%, а середньорічні витрати населення на платну медицину збільшувалися приблизно на 12%.
Представники російського страхового ринку зазначають, що консультації та обстеження дорожчають значно швидше, ніж доходи багатьох домогосподарств. Тому проблема полягає не лише у великому рахунку за госпіталізацію. Фахова консультація, ультразвукове дослідження або кілька лабораторних аналізів можуть стати першою ланкою витрат, які пацієнт уже не здатен легко покрити.
На ціни тиснуть одразу кілька чинників. Медичні заклади більше витрачають на оплату праці кваліфікованих фахівців, яких бракує. Щоб залучити й утримати лікарів, медсестер, техніків та інший спеціалізований персонал, установам доводиться підвищувати зарплати. Ці витрати зрештою можуть відображатися у тарифах для пацієнтів.
Дорожчають також медичне обладнання, його обслуговування та витратні матеріали. Імпортна техніка й комплектуючі стали менш доступними через санкційні обмеження та логістичні труднощі. Закупівля, ремонт і заміна апаратури потребують більше коштів, а подорожчання проходить усім ланцюгом — від первинної консультації та діагностики до лікування й перебування у стаціонарі.
Клініка має небагато способів компенсувати таке зростання собівартості: підвищити ціни, скоротити кількість прийомів або відкласти оновлення обладнання. У кожному випадку пацієнт отримує або дорожчий, або менш своєчасний доступ до допомоги.
Бюджетний перекіс звужує простір для компенсацій
На 2026 рік у федеральному бюджеті Росії на оборону передбачили близько 12,93 трлн рублів, а на охорону здоров’я — приблизно 1,88 трлн. Військові асигнування таким чином майже у сім разів перевищують федеральні видатки на медицину.
Це співвідношення не дає змоги встановити, яка саме частина подорожчання окремого аналізу чи стоматологічної процедури пов’язана з оборонними витратами. Проте воно демонструє обмеженість державного простору для пом’якшення зростання зарплат, вартості обладнання та матеріалів. Якщо бюджет не компенсує додаткові витрати повністю, їх переносять на пацієнтів, приватні страхові програми або регіональні системи охорони здоров’я.
Війна водночас посилює конкуренцію за кваліфікованих працівників і збільшує навантаження на державні фінанси. Медичні установи змушені змагатися за персонал з іншими секторами економіки. Вони можуть підвищувати зарплати, обмежувати кількість прийомів або миритися з довшими чергами. Жоден із цих варіантів не робить своєчасне лікування дешевшим.
Так виникає різниця між формальною наявністю медичної послуги та реальним доступом до неї. Лікарня може продовжувати працювати, але пацієнт не матиме змоги вчасно оплатити обстеження, необхідне для встановлення діагнозу.
Відкладений прийом може обернутися дорожчим лікуванням
Першим наслідком подорожчання не обов’язково стає припинення вже розпочатої терапії. Фінансовий бар’єр може виникнути раніше — коли людина відкладає консультацію, повторний огляд або діагностичний тест. Найбільш уразливими є малозабезпечені родини та пенсіонери, які мають менше вільних коштів для непередбачених витрат.
Наведені дані не дають змоги визначити, скільки росіян уже відклали або скасували лікування саме через нестачу грошей. Однак механізм ризику зрозумілий: що вища початкова вартість звернення, то більша ймовірність, що пацієнт перенесе обстеження на пізніший час, якщо симптоми поки здаються терпимими.
Для серцево-судинних захворювань, онкології та інших серйозних патологій така затримка може означати виявлення хвороби на пізнішій стадії. Лікування тоді часто стає складнішим і дорожчим. Було б неправильно автоматично пов’язувати майбутнє зростання смертності чи інвалідності лише з підвищенням цін. Водночас несвоєчасний доступ до допомоги може сприяти ускладненням, переходу хвороб у хронічну форму та втраті працездатності, якої можна було б уникнути.
Для держави перенесення витрат на пацієнта може дати короткостроковий фінансовий ефект, але згодом створити більший рахунок. Людина, яка не змогла вчасно оплатити обстеження, пізніше може потребувати тривалішої госпіталізації, складнішої терапії або соціальної підтримки. Витрата не зникає — вона переміщується на етап, коли лікування стає дорожчим.
Економічна нерівність перетворюється на нерівність у здоров’ї
Заможніші домогосподарства легше компенсують зростання тарифів заощадженнями, страховкою або вибором іншого постачальника послуг. Для родин з обмеженим бюджетом консультація спеціаліста може безпосередньо конкурувати з витратами на житло, продукти та рахунки. Літні люди особливо чутливі до такого тиску, адже частіше потребують медичної допомоги й нерідко живуть на фіксований дохід.
У результаті розрив між людьми, які можуть звернутися по допомогу одразу, і тими, хто змушений чекати, стає не лише економічним, а й медичним. Одні зберігають можливість пройти обстеження на ранній стадії, інші відкладають його до моменту, коли симптоми посилюються.
Наслідки можуть вийти за межі лікарень. Пізно виявлені хвороби та неліковані хронічні стани здатні зменшувати працездатність і продуктивність, а також збільшувати витрати на соціальні виплати. Для країни, яка вже стикається з демографічними проблемами, погіршення здоров’я населення може додатково посилити дефіцит робочої сили.
Подальший розвиток ситуації залежатиме від інфляції, купівельної спроможності домогосподарств, доступності медичних кадрів і того, яку частку витрат держава буде готова компенсувати цивільній медицині. Але вже тепер зрозуміло: доступність лікування визначатиметься не лише наявністю лікарні, а й здатністю пацієнта оплатити перший крок до діагнозу саме тоді, коли він потрібен.
