У Білорусі готують перебудову системи контролю за доходами та майном державних службовців. Щорічні декларації можуть замінити цифровим фінансовим моніторингом у режимі реального часу, а конфіскаційні механізми — поширити на майно близьких родичів чиновників.
Такий підхід здатен пришвидшити виявлення підозрілих операцій, але водночас прибирає частину контролю з публічної площини й переносить її всередину державного апарату. Від того, хто матиме доступ до даних, за якими критеріями відкриватимуть перевірки та чи буде незалежний судовий нагляд, залежить, чи стане реформа інструментом боротьби з корупцією — чи способом утримувати чиновників у політичній залежності.
Від декларації до постійного нагляду
Про реформу антикорупційного законодавства оголосила Генеральна прокуратура Білорусі. Її ключова зміна стосується самого механізму перевірки статків: замість обов’язкового щорічного декларування доходів і майна пропонується використовувати цифровий фінансовий моніторинг.
Декларація створює періодичний і, принаймні потенційно, видимий запис про доходи, нерухомість та інші активи посадовця. Якщо такі дані доступні для аналізу, журналісти й громадяни можуть порівнювати їх у часі, помічати різке зростання майна та ставити запитання про його походження.
Моніторинг у реальному часі працює інакше. Державні органи отримують можливість постійно збирати й оцінювати інформацію про фінансові операції, а не чекати на чергову декларацію. Для адміністрації це може бути технічно ефективнішим способом виявляти нетипові перекази або невідповідність між доходами та витратами.
Але разом із цим змінюється розподіл контролю. Основні рішення ухвалюватимуть органи, які збирають дані, визначають підозрілі операції та вирішують, чи починати перевірку. У доступних повідомленнях не уточнюється, які саме дані потраплятимуть до системи, хто матиме до них доступ і яка частина інформації залишиться відкритою для суспільства.
Цифрова система сама по собі не є прозорішою за паперову декларацію. Вона може містити набагато більше відомостей, але суспільство при цьому матиме менше можливостей зрозуміти, чому щодо одного чиновника розпочали перевірку, а щодо іншого — ні. Для цього потрібні єдині правила, оприлюднені критерії, мотивовані рішення та реальна можливість їх оскаржити.
Спадщина, страховка і межі законного пояснення
Окреме питання стосується коштів, які чиновники можуть отримувати з-за кордону. Серед можливих підстав називаються спадщина або страхові виплати. Такі надходження можуть бути цілком законними, якщо вони підтверджені документами й мають зрозуміле цивільно-правове походження.
Ризик виникає тоді, коли широка юридична категорія стає достатньою формальною відповіддю на питання про походження грошей. Якщо перевірка обмежується назвою платежу або набором документів, який оцінюють підконтрольні владі органи, легальна форма може ускладнити пошук справжнього джерела коштів.
22 жовтня 2026 року медіа повідомили, що заступник керівника Об’єднаного перехідного кабінету Білорусі Павел Латушка назвав анонсовані зміни можливою легалізацією корупції та інструментом тиску на номенклатуру. Він попередив, що правила щодо закордонних коштів можуть створити законне прикриття для активів, походження яких мало б стати предметом ретельнішої перевірки.
Це політична оцінка представника білоруської опозиції, а не незалежний доказ того, що запропоновані норми вже використовують для приховування хабарів чи інших незаконних доходів. Із доступної інформації також не випливає, чи набули відповідні положення чинності, у якому саме нормативному акті вони містяться та які документи вимагатимуть для підтвердження спадщини або страхової виплати.
Однак сама конструкція посилює значення відомчого розсуду. Якщо державні органи одноосібно визначатимуть, яке пояснення є достатнім, однакові за формою платежі можуть отримувати різну оцінку. За відсутності незалежної перевірки це створює простір не лише для виявлення порушень, а й для вибіркового застосування правил.
Конфіскація, яка виходить за межі кабінету
Ще один напрямок реформи — розширення можливостей конфіскації майна, походження якого не вдалося підтвердити. Генеральна прокуратура Білорусі, як повідомляється, пропонує поширити такі механізми не тільки на державних службовців, а й на їхніх близьких родичів.
Повернення незаконно набутого майна є поширеним інструментом антикорупційної політики. Але коли перевірка охоплює сімейні активи, наслідки справи стають значно ширшими. Суперечка щодо квартири, банківського рахунку, автомобіля чи іншого майна може зачепити людину, яка не є посадовцем і не фігурує у справі про можливе порушення.
Тому вирішальними стають правила щодо права власності, доказів і персональної відповідальності. Якщо актив записаний на родича, держава має пояснити, на якій підставі пов’язує його з діями чиновника. Без незалежного судового контролю сама невизначеність щодо походження майна може перетворитися на засіб адміністративного тиску.
Латушка попереджає саме про такий сценарій. За його оцінкою, лояльним до влади чиновникам можуть пробачати непояснені статки, тоді як посадовці, які втратили прихильність керівництва, ризикують позбутися майна разом із родичами. Це припущення про можливе вибіркове застосування законодавства, а не підтвердження того, що така практика вже стала офіційною політикою.
Водночас розширення контролю на сімейні активи здатне впливати на поведінку всього державного апарату. Чиновник, який побоюється не лише за свою посаду, а й за майнову безпеку близьких, може сприймати будь-яку перевірку як загрозу для всієї родини. У такій ситуації антикорупційне право починає діяти не тільки як механізм відповідальності, а й як важіль дисциплінування.
Хто контролюватиме контролерів
Критики реформи вказують на концентрацію кількох функцій в одному державному контурі: збирання фінансових даних, оцінювання походження активів і запуск конфіскаційних процедур. Кожна з цих функцій може мати законну мету. Проблема виникає тоді, коли їх здійснюють органи, позбавлені незалежного нагляду.
У такій системі чиновник залежить не лише від того, чи дотримується він закону. Його становище може залежати й від того, як підконтрольні владі структури тлумачать його фінансові операції. Для одного посадовця закордонний переказ визнають спадщиною, а для іншого аналогічна транзакція стане підставою для перевірки. Одні активи можуть залишитися поза увагою, тоді як майно родичів іншого чиновника опиниться під загрозою конфіскації.
Тиск не обов’язково має проявлятися у відкритій кримінальній справі. Самої можливості перевірки або вилучення майна може бути достатньо, щоб чиновники демонстрували політичну лояльність і уникали рішень, які керівництво може сприйняти як небажані. Чи стане цей сценарій реальністю, залежатиме від остаточного тексту змін та гарантій їх застосування.
Найбільший ризик створює поєднання трьох елементів: скасування публічно зрозумілих щорічних декларацій, закритого цифрового моніторингу та можливості поширювати конфіскацію на сімейне майно. Кожен інструмент окремо можна обґрунтувати боротьбою з незаконним збагаченням. У системі без незалежного контролю вони здатні посилювати один одного.
Що втрачає суспільство
Перехід до постійного фінансового моніторингу змінює не лише становище чиновників, а й роль громадян. Публічна декларація дає хоча б формальний інструмент для порівняння доходів і майна посадовців. За внутрішнього відомчого контролю суспільство бачитиме не самі дані, а лише ті наслідки, які влада вирішить оприлюднити.
Виникає асиметрія: держава отримує детальнішу інформацію про приватні фінанси чиновників, тоді як громадяни можуть втратити можливість спостерігати за формуванням статків представників влади. Тому питання прозорості залежить не від кількості даних у державних системах, а від того, хто має право перевіряти самих перевіряльників.
Вирішальними запобіжниками мали б стати оприлюднені критерії перевірок, мотивовані рішення, доступ до матеріалів справи, захист прав родичів і можливість звернутися до незалежного суду. Поки не зрозуміло, чи передбачатиме реформа такі гарантії.
Отже, білоруська антикорупційна перебудова може надати державі швидший і ширший доступ до фінансових потоків, але водночас послабити суспільну здатність контролювати саму владу. Остаточний ефект визначить не цифрова технологія, а межі її застосування — і те, чи зможе хтось незалежний зупинити вибіркове переслідування.
