Мем про неіснуючий Житомир спонукав багатьох людей приїхати сюди і побачити, як місто працює, волонтерить, вшановує пам’ять полеглих воїнів, читає книги та сміється
У соцмережах уже кілька років шириться мем про те, що Житомира нема. Самі житомиряни давно не зважають на нього, адже їхнє місто засноване ще у ІХ столітті. Навіть більше, ставляться до цього з почуттям гумору.
Житомир здавна знаний як батьківщина Олега Ольжича, Сергія Корольова, Святослава Ріхтера, Валерія Шевчука та багатьох інших відомих світові людей. Нині його історію пишуть мужні воїни, які боронять Україну, волонтери, що не втомлюються допомагати війську, ентузіасти, яким не байдужа доля рідного міста, та тисячі інших людей, що живуть і працюють тут.
Місто щоранку дякує Силам протиповітряної оборони за те, що пережило ніч, зупиняється під час загальнонаціональної хвилини мовчання і плаче, коли прощається із загиблими на війні Героями.
Як живе Житомир під час повномасштабної війни – читайте в репортажі Укрінформу.
«СИЛЬНІ ЛЮДИ ВІЛЬНОГО МІСТА»
Їду в центр міста маршруткою, адже у моєму мікрорайоні якраз відключення світла за графіком, тож зелені тролейбуси стоять вздовж вулиці, чекаючи, коли знову зможуть перевозити пасажирів.
Виходжу на зупинці поруч із пішохідною вулицею Михайлівською, де ще доцвітають останні хризантеми, й одразу чую знайому мелодію. Це годинник на міській раді сповіщає про початок нової години піснею народного артиста України Івана Сльоти «А льон цвіте». Подумки згадую актуальні досі слова цієї композиції: «Голубіли льони, та здригнулось від грому Полісся, по дорогах війни синьоокі сини розійшлися…».
Хоча Житомир – тилове місто, та війна тут відчувається скрізь і кожної миті.
У центрі міста працюють представники волонтерського руху, який закликає підтримати військових і взяти собі безкоштовно котика чи песика, яким шукають господарів зооволонтери.
Серед натовпу людей помічаю чоловіків у військовій формі з утомленими обличчями, ветеранів на протезах та з ампутаціями, людей, які несуть квіти на прощання із загиблим 32-річним військовослужбовцем.
Росіяни били по місту своїми авіабомбами й дістають сюди ракетами та безпілотниками. Один із доказів цинізму ворога – знищений російською ракетою ліцей №25 у центрі Житомира, який пообіцяла відбудувати Португалія.
Із перших днів Великої війни тодішній мер Житомира Сергій Сухомлин часто виходив у прямі ефіри в соцмережах, коментуючи оперативну ситуацію в місті. Тоді він почав називати житомирян «сильними людьми вільного міста», і ця фраза вже стала крилатою. Нині її можна прочитати на футболках, худі та екоторбинках житомирян.
Нещодавно Сергій Сухомлин достроково склав повноваження мера й став головою Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури. Тим часом усі профільні служби так само, як і за його каденції, оперативно відновлюють після ворожих атак електропостачання, подання води й тепла, чистять від снігу та льоду тротуари, прагнучи зберегти реноме сильних людей вільного міста.
На фасаді однієї з будівель навпроти міськради помічаю банер із закликом вшановувати під час загальнонаціональної хвилини мовчання полеглих на війні Героїв. Він з’явився тут з ініціативи рідних загиблих військовослужбовців, які з квітня цього року проводять акції, спонукаючи містян зупинитися на одну хвилину.
– Ми повинні пам’ятати тих, хто віддав свої життя за Україну, і присвячувати в день хоча б одну хвилину на пам’ять про них, – розповідає одна з організаторок акції, дружина загиблого військовослужбовця Катерина Олійник. – Ми закликаємо людей зупинитися і так просимо трішки поваги до наших рідних. Ми помічаємо, що містяни починають реагувати на наш заклик, але, на жаль, поки що не всі.
Про війну нагадує й Алея слави Героїв, розташована через дорогу від пішохідної вулиці на майдані С.П. Корольова, а поруч – символічні прапорці з іменами загиблих воїнів.
На алеї, яку відкрили в День пам’яті захисників України, розміщені 600 фотографій військовослужбовців. На жаль, відтоді полеглих на війні стало більше. Серед Героїв, якими пишається Житомир, зокрема, найрезультативніший зенітник ЗСУ Андрій Лінічук, віцепрезидент Федерації шахів України Артем Сачук, музикант В’ячеслав Міщенко та багато інших захисників.
ВИПИТИ КАВУ І ДОПОМОГТИ ЗСУ
За майже три роки повномасштабної війни в місті побільшало кав’ярень. У Житомирі готують оригінальні каву Шодуара (барон-благодійник Іван Максиміліанович де Шодуар, – ред.), каву Ріхтера, а деякі заклади плекають у своїх клієнтів нову кавову культуру.
Заходжу в одну з кав’ярень, яку відкрили цього року. Там уже стоїть прикрашена ялинка, а біля входу помічаю напис: «Ми не готуємо американо». Цікавлюся в баристки, чому в закладі таке правило.
– Наш заклад позиціонує себе як кав’ярню третьої хвилі, а вони орієнтовані на відродження кавової культури, – говорить Олександра. – Усі напої, що ми готуємо, мають баланс смаку і якості, під які не підпадає американо. Еспресо – це вже збалансований і концентрований напій, а американо – його розбавлена водою версія. Як альтернативу, ми пропонуємо фільтр, що має більший вміст кофеїну, ніж еспресо та американо. У нашому закладі все готують на подвійній порції еспресо.
Замовляю собі фільтр-каву і згадую про волонтерську ініціативу «Кава для ЗСУ», яку започаткували в Житомирі влітку 2022 року.
– Волонтерством я займаюся майже 11 років, – ділиться ініціаторка акції Тамара Черняхович. – Все почалося з Майдану, де я допомагала на польовій кухні. Далі ми постійно щось пекли, в’язали, оголошували збори для ЗСУ, долучилися до проєкту «Ікона пам’яті загиблим за незалежність України». Потім з’явилася безстрокова акція «Кава для ЗСУ». Її суть у тому, що коли ми можемо фінансово дозволити собі купити каву в кав’ярні, то, як мінімум, маємо задонатити на ЗСУ. Так ми відправляємо захисникам віртуальну каву, яка перетворюється на реальну допомогу.
За її словами, завдяки донатам у межах акції «Кава для ЗСУ» військовим змогли купити автомобіль, тепловізори, снайперські приціли, шоломи, FPV-дрони, квадрокоптери, шини та інше спорядження.
ЖИТОМИРЯНИ ЛЮБЛЯТЬ ЧИТАТИ І ЖАРТУВАТИ
Після кав’ярні йду в свою улюблену книгарню, яку теж відкрили в Житомирі під час повномасштабної війни. Обираю книги й підходжу до каси, де вже стоять дві жінки зі стосами дитячої літератури. Вони діляться з касиркою, що це подарунки до дня Святого Миколая.
Запитую в адміністраторки закладу, яка мене обслуговує, чи оправдане відкриття книгарні в нашому місті.
– Житомир дуже добре читає, – констатує Олена. – Переважно в нас купують детективи і психологічну літературу. Читачі молодшого віку приходять за книгами, які популярні в тіктоку, а старші люди орієнтуються на те, що почули від знайомих чи друзів. Помітно зростає попит на книги, які екранізують.
Ще одним доказом того, що житомиряни люблять читати, є книжковий форум «Відсіч», який започаткували у 2023 році. Цієї осені його проводили вже вдруге і, за словами організаторів, готуються до третього форуму.
Популяризації читання в Житомирі сприяють і відомі автори, які приїздять на творчі зустрічі з містянами. Наприклад, у філармонії свої вірші читали Сергій Жадан та Мар’яна Савка, про творчість там розповідав і Василь Шкляр. На день Святого Миколая подарунок місту готують Руслан Горовий та Олександр Ірванець. До слова, у Житомирі вони будуть вже не вперше. Зокрема, автор понад двох десятків книг та численних публікацій у часописах і альманахах Європи й Америки Олександр Ірванець, відомий також своїм сатиричним поглядом на життя, навіть присвятив Житомиру свої вірші, які одразу набули популярності. Адже їх текст дуже промовистий:
В шлунку булькає горілка «Житомирська»,
На нозі – одна шкарпетка житомирська,
І везе мене маршрутка житомирська
Аж до станції метро «Житомирська».
Кому цікаво, чому шкарпетка одна, можна спитати в автора: 6 грудня метр виконуватиме в Житомирі одразу дві місії: працюватиме Миколаєм і презентуватиме книгу «Ізмарагд княгині Несвізької».
А взагалі почуттям гумору відомий не лише Ірванець, а й саме місто Житомир. Варто лише згадати відому команду КВК «Дівчата з Житомира», до складу якої входила нині покійна актриса Марина Поплавська. А тепер дух містян підтримує своїми виступами команда «Тридцять плюс».
До речі, той самий мем, що Житомира нема, який вигадав у подкасті український науково-популярний ютуб-блогер і популяризатор науки Артем Албул, спонукав багатьох людей нарешті приїхати в місто і побачити його. Його теза «Уряд переконав тисячі українців, що вони живуть в Житомирі, але насправді його не існує!», спричинила в соцмережах просто шквал дописів: від «я там був, і це є доказ», «якщо Житомира не існує, звідки ж узялися житомирські шкарпетки?» – до «Житомир в кожному з нас як енергія, як система, як матриця…».
Цей жартівливий мем спровокував зірковий час для рекламістів місцевої продукції і послуг.
Тож повернемося до них, зокрема – туристичних послуг.
СЕРЦЯ В КОСТЕЛІ ТА ВІДРЕСТАВРОВАНІ ПІДЗЕМЕЛЛЯ
У Житомирі тепер майже щовихідних місцеві гіди проводять екскурсії. Трапляється так, що їх буває одночасно декілька на різних локаціях.
Прошу в екскурсовода по Житомиру та Житомирській області Сергія Дехтяренка назвати найцікавіші туристичні локації обласного центру.
– Екскурсію Житомиром я раджу розпочинати із Замкової гори і території старого міста, – розповідає Сергій. – Там є пам’ятний знак на честь заснування міста та костел Святої Софії 1746 року, де майже не припинялася служба. У костелі поховані серця київських єпископів та відомого музиканта Юліуша Заремського, який був найкращим учнем Ференца Ліста.
Від себе додам: якщо трішки спуститися із Замкової гори, можна побачити величні руїни келій єзуїтського монастиря, які ще жевріють надією на порятунок.
За словами гіда, далі через майдан Соборний варто пройти до костелу Святого Йоана з Дуклі (1842 року), де збереглися підземелля, які нещодавно відреставрували, і нині вони стали туристичним магнітом для житомирян та гостей міста.
Зовсім недалеко, на початку пішохідної вулиці Михайлівської, стоїть Свято-Михайлівський кафедральний собор, де хрестили Святослава Ріхтера. Нещодавно у храмі завершили розписи, що відображають давній український стиль. Роботи над ними тривали понад 20 років. Саме в цьому соборі тепер прощаються з більшістю загиблих військовослужбовців.
– Туристам також показую душу нашого міста – пішохідну вулицю Михайлівську, – додає Дехтяренко. – Вона хоч і невелика, але залишилася такою, як і на початку ХХ століття. Звісно, треба відвідати і Національний музей космонавтики ім. С.П. Корольова, аналогів якого в Україні немає, і Меморіальний будинок-музей Сергія Корольова. Ще одна з візитівок Житомира – водонапірна вежа, а поруч із нею – обласна філармонія ім. С. Ріхтера, побудована у 1855 році.
Окрім того, у Житомирі варто пройтися підвісним мостом над річкою Тетерів, побачити скелю «Голова Чацького» і будинок у формі серця на майдані Перемоги.
Мені дуже подобається вулиця Шляхетна, що веде до парку та набережної. Це стара частина міста, де збережені старовинні двері, а деякі вікна ще досі мають віконниці.
Повертаюся з прогулянки Житомиром, коли вже вечоріє. Зимовий день короткий, тож на пішохідній вулиці якраз засвітилися світлодіодні літери, що кількома мовами висловлюють любов багатьох людей до цього міста, дуже навіть існуючого.
