До кінця 2025 року в країнах Європейського Союзу проживали 876,6 тисячі громадян Росії з чинними посвідками на проживання або статусом постійного мешканця. За чотири роки ця кількість зросла на 13,6% — і разом із нею збільшилося поле, яке європейським державам доводиться перевіряти: нерухомість, фінансові потоки, бізнесові зв’язки та доступ до чутливої інформації.
Самі цифри не свідчать ані про спільну політичну позицію російських мігрантів, ані про їхню участь у таємній діяльності. Але після висилки з Європи значної кількості російських розвідників, які працювали під дипломатичним прикриттям, легальні цивільні канали можуть становити додатковий ризик — якщо їх намагатимуться використати для збору інформації, обходу санкцій або впливу на суспільства.
Від першої хвилі виїзду до постійного статусу
Про зростання кількості росіян, які оселяються в ЄС, повідомляло Euronews 21 жовтня 2026 року. Видання посилалося на аналіз офіційних даних Eurostat: у 2021 році в країнах Євросоюзу налічувалося 771,8 тисячі росіян із відповідним правовим статусом, а наприкінці 2025-го — вже 876,6 тисячі.
Окремо медіа повідомляли, що від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року до держав ЄС переїхали близько 105 тисяч громадян Росії. Цей показник не є тотожним загальному приросту резидентів: статистика Eurostat охоплює людей із чинним правом проживання або постійним місцем проживання і не показує, коли саме вони прибули до Євросоюзу.
Так само з неї неможливо визначити, чому конкретна людина виїхала з Росії, які має політичні погляди або з ким підтримує професійні й особисті контакти. Серед причин масштабної еміграції називають незгоду з війною проти України, страх перед примусовою мобілізацією, посилення політичних репресій і згортання бізнесу під тиском західних санкцій.
За різними оцінками, після лютого 2022 року Росію залишили від 800 тисяч до понад мільйона людей. Спочатку багато хто вирушав до країн із безвізовим або простішим режимом в’їзду — Грузії, Вірменії, Казахстану, Сербії та Туреччини. Згодом частина мігрантів, які мали достатні фінансові ресурси, затребувану професію чи роботу, почала шукати довгостроковий статус у країнах ЄС.
Найбільше росіян із зареєстрованим правом проживання припадало на Німеччину — близько 218 тисяч осіб. В Іспанії їх було 116,8 тисячі, в Естонії — 78,4 тисячі. Найменші показники серед названих країн зафіксували Румунія, Хорватія та Мальта — приблизно від 1,5 до 1,9 тисячі людей.
Уразливість може виникати там, де є доступ
Потенційна безпекова проблема полягає не в самому факті проживання громадян Росії в Європі, а в можливому використанні звичайних законних механізмів для інших цілей. Посвідка на проживання, працевлаштування, створення компанії, купівля нерухомості або широке професійне коло є нормальною частиною життя мігранта. Водночас саме через такі канали можна отримати доступ до людей, інформації чи економічних структур.
У гіпотетичному сценарії російські спецслужби могли б шукати серед уже сформованих російськомовних спільнот людей, чиї професійні або особисті зв’язки ведуть до політичних партій, державних органів, оборонних підприємств чи операторів критичної інфраструктури. Такі контакти потенційно дають змогу дізнаватися про рішення європейських урядів, військову допомогу Україні, роботу енергетичних об’єктів і транспортних мереж без залучення офіційних дипломатичних каналів.
Після висилки дипломатів, яких європейські держави пов’язували з розвідувальною діяльністю, менш помітні цивільні зв’язки можуть здаватися Москві привабливішими. Проте це опис можливого механізму, а не доказ існування організованої мережі серед російських мешканців ЄС. Громадянство, місце проживання або наявність ділових контактів самі по собі не доводять зв’язку з російськими державними структурами.
Тому ефективна перевірка має спиратися на конкретну поведінку, підтверджені зв’язки, реальний доступ до чутливої інформації та фінансові обставини. Колективна підозра за національною ознакою не лише порушувала б права людей, які виїхали через війну чи репресії, а й заважала б відокремлювати реальні загрози від звичайної міграції.
Нерухомість поблизу стратегічних об’єктів
Окрему увагу привертають придбання нерухомості та діяльність компаній поблизу військових баз, транспортних вузлів, портів або енергетичних об’єктів. У разі зловживання такі активи теоретично можуть використовуватися для спостереження, збору чутливої інформації чи підготовки ворожих дій.
Однак власність громадянина Росії на будинок, квартиру або підприємство не доводить жодного з цих сценаріїв. Щоб оцінити конкретний ризик, органам влади потрібно встановити кінцевого бенефіціарного власника, походження коштів і фактичне використання майна або компанії. Дані про посвідки на проживання не містять такої інформації: вони показують розмір групи, але не характер діяльності її окремих представників.
Це особливо важливо для схем, у яких право на проживання пов’язане з інвестиціями чи придбанням нерухомості. Більша кількість таких операцій збільшує обсяг роботи для контролюючих органів, але законна інвестиція не є доказом шпигунства, підготовки диверсії чи обходу санкцій.
Гроші, власники та санкції
Зростання російської присутності в ЄС розширює і завдання з контролю за санкціями. Посередники, компанії, угоди з нерухомістю та транскордонні фінансові зв’язки можуть ускладнювати визначення походження капіталу або справжнього власника активу.
У можливому сценарії зловживання такі конструкції могли б застосовуватися для приховування статків, обходу обмежень або переказу ресурсів підсанкційним особам і пов’язаним із державою структурам. Але встановити порушення можна лише через аналіз документів про власність, банківських операцій, корпоративних структур і комерційних відносин. Кількість росіян, які живуть у певній країні, не є показником обходу санкцій.
Отже, питання для європейських урядів полягає не в тому, щоб контролювати цілу національну спільноту, а в тому, щоб точніше перевіряти конкретні ланцюги власності, джерела коштів і доступ до стратегічних об’єктів. Інакше посилення нагляду може вдарити по людях, які намагалися втекти від війни, мобілізації або політичного переслідування, не зробивши розслідування ефективнішими.
Соціальна напруга як окремий ризик
Збільшення російськомовних громад має і суспільний вимір. Частина людей може зберігати імперські уявлення або демонструвати лояльність до російської держави, однак переносити ці характеристики на всіх, хто виїхав із Росії, немає підстав. Так само їх не можна вивести зі статистики про місце проживання.
Водночас приплив нових мешканців здатен посилювати тиск на ринок житла, школи, органи місцевого управління та інші соціальні послуги. Зростання цін на нерухомість і конкуренція за обмежені ресурси можуть викликати невдоволення серед місцевих жителів. Такі конфлікти не обов’язково мають організоване зовнішнє походження, але пропаганда може їх посилювати та використовувати для послаблення суспільної згуртованості.
Збільшення кількості росіян із правом проживання в ЄС тому є не вироком для цілої спільноти, а перевіркою точності європейських систем контролю. Від їхньої здатності відстежувати реальних власників, фінансові потоки, чутливі об’єкти й конкретні зв’язки залежатиме, чи вдасться виявляти доведені загрози, не перетворюючи національність і законне проживання на самостійну підставу для підозр.
