15 листопада розпочинається «зворотний відлік» до позачергових парламентських виборів у ФРН
Отже, дата названа – 23 лютого, ціль визначена – формування нової більшості, суперники відомі… Невідомо лише, яким буде результат, а саме склад нової коаліції. Однак зрозуміло, що політична боротьба, яка мала бути 9-місячним марафоном, тепер перетворилася на спринт і буде запеклою.
Це підтвердили й дебати у Бундестазі цієї середи після виступу канцлера Олафа Шольца, коли всі звинувачували всіх і лунали зовсім не парламентські вислови. Тоді ж стало чітко зрозуміло, що передвиборча кампанія стартувала, хоча офіційно про це ще не оголошено.
Так, керівник фракції соціал-демократів заявив, що партія знову підтримає Шольца на посаду канцлера (хоча останніми днями дедалі гучніше лунають пропозиції зробити ставку на найпопулярнішого наразі політика країни – міністра оборони Бориса Пісторіуса). За кілька днів до того один із керівників «Зелених», а нині віцеканцлер і міністр економіки Роберт Габек «самовисунувся» як кандидат (хоча шансів отримати право сформувати уряд екологічна партія, підтримка якої не перевищує 12%, не має).
Консерватори нині опозиційного блоку ХДС/ХСС визначилися зі своїм кандидатом, Фрідріхом Мерцем, ще раніше.
Праві популісти з «Альтернативи для Німеччини» свого кандидата не назвали, але її лідерка Аліс Вайдель фактично представила виборчу програму партії та заявила, що без їх участі в уряді – його, уряду, робота та взагалі майбутнє ФРН приречені на провал. Від усього цього, включно з манерою «презентації», стає дещо ніяково. Про історичні паралелі думати навіть не хочеться…
Тепер попереду партійні з’їзди, на яких усе це – і кандидати, і програми – мають бути офіційно затверджені.
Одним із питань виборчої кампанії, як підтвердив Олаф Шольц, буде підтримка України.
УКРАЇНСЬКА КАРТА
Те, наскільки активно згадується і використовується наша держава в усій цій політичній сварці, насправді привертає до себе увагу. Причому її учасники намагаються змагатись у тому, хто є більш солідарним із Києвом.
Не варто заходити аж так далеко, щоби припускати можливість конспірологічних теорій, що саме українське питання розвалило уряд. Це однозначно не так, і коаліція від самого початку була настільки хиткою, що було би скоріше дивом, якби вона протрималася до планових виборів у вересні 2025 року.
Але виглядає так, або принаймні є спроби представити так, що це питання було частиною більш широкої суперечки навколо бюджету і стало останньою краплею.
У своїй запальній промові глава уряду стверджував, що щиро хотів збільшити суму підтримки України у наступному році (очевидно, йдеться про військову підтримку) на 3 млрд євро і пропонував зробити це за рахунок збільшення боргових зобов’язань ФРН. Колишній уже міністр фінансів, ліберал Крістіан Лінднер, проти збільшення допомоги ніби не заперечував, але категорично не погоджувався зняти «боргове гальмо». Зі слів Шольца виглядало, що допомогу Україні треба було збільшувати за рахунок скорочення витрат за іншими статтями, як-от пенсії, соціальні програми, внутрішня безпека, та взагалі дуже хороших і потрібних речей. Але на те, щоби обділити власну батьківщину, глава уряду піти не міг.
Лінднер у відповідь заявив, що канцлер ультимативно вимагав від нього взяти нові запозичення на 15 млрд євро (тобто йшлося аж ніяк не тільки про Україну).
«Цей надзвичайний стан мав бути ухвалений, мовляв, під приводом подальшої підтримки України. І так, посилення наших зусиль є можливим. Україна насамперед просить, зрештою, не додаткових грошей, 3 млрд євро не становлять великої різниці, Україна просить додаткової зброї… Німеччина повинна знайти силу для того, що вже давно було підтримано цією більшістю у цьому парламенті, та озброїти Україну ракетами Taurus», – палко заявив Лінднер Шольцу, який годиною до цього назвав своїм великим досягненням те, що він далекобійну зброю не передав і не збирається передавати, і таким чином, мовляв, запобігає ескалації.
Слово Taurus лунало під куполом Рейхстагу ще не раз і не два. Щоправда, не завжди в тому ключі, в якому нам би хотілося.
І словом «лицемір» також неодноразово кидали то в одного, то в іншого політика…
Те, що Україною «прикриваються», причому всі сторони, не є дуже добрим, бо виборців, громадян Німеччини, певною мірою змушують робити вибір між підтримкою України в її опорі агресору та власними пенсіями-соцстрахуванням-інфраструктурою і так далі.
До слова, того ж дня Шольц потелефонував Зеленському та запевнив його у тому, що Україна не залишиться сам на сам із ворогом. Пообіцяв системи ППО. Але, зрозуміло, не далекобійну зброю.
КОЛИ БУДЕ НОВИЙ УРЯД
Отже, канцлер винесе на порядок денний питання довіри собі, голові уряду. Бундестаг голосуватиме по вотуму довіри уряду 16 грудня (шанси, що депутати висловлять Шольцу довіру, близькі до нуля).
Через 21 день федеральний президент Франк-Вальтер Штайнмаєр може розпустити парламент.
Вибори відбудуться 23 лютого. Штайнмаєр уже підтвердив, що погодиться із цією датою і не гальмуватиме процес.
Хоча, як поскаржилась уповноважена з виборів Рут Бренд, бюлетені доведеться друкувати всі святкові вихідні, за винятком хіба Щедрого вечора та новорічної ночі, а також в авральному режимі готувати списки виборців. Загалом проводити вибори під час шкільних канікул і карнавалів (а саме так буде у кількох федеральних землях) не прийнято. Тож суцільний форсмажор.
Лише через місяць по тому, 23 березня, має початися міжпартійне «зондування» – переговори партії, яка здобуде більшість, з можливими партнерами. Наразі все виглядає так, що консерваторам знову доведеться впрягатися в одну упряжку із соціал-демократами, як це було довгих 16 років за канцлерства Ангели Меркель. Хоча, якщо праві не втратять симпатиків, а ліві з «Блоку Сари Вагенкнехт» протримаються хоча б на тому ж рівні, двом «народним партіям» може й не вистачити сукупних голосів для формування більшості, й тоді доведеться, скоріше за все, запрошувати «Зелених».
Лідер Християнсько-демократичного союзу Фрідріх Мерц почувається впевненим, що наступним канцлером буде він (підставою для оптимізму є те, що наразі рівень підтримки ХДС/ХСС становить 33%).
Шольц переконаний, що «є добрі шанси», що СДПН отримає мандат як найсильніша партія в наступному парламенті, і він знову зможе сформувати уряд. «Це, зрештою, моя мета. Я не чіпляюся за свій пост, хоча хотів би бути переобраним», – заявив він в одному з інтерв’ю. Підставою для оптимізму цього політика є те, що «не все виходить так, як може виглядати» (що є досить амбіційним, виходячи з показників підтримки партії на рівні 16% на цей час).
І лише у квітні-травні, ближче до літа, Німеччина матиме новий уряд.
А поки Німеччина намагається розрулювати свою політику в ручному режимі, адже її «Світлофор» не працює, і розбирається у собі, у світі може багато чого статися…