Вільнюс розслідує масштабний доступ до реєстрів
26 травня 2026 року литовські медіа повідомили, що витік даних із литовських державних реєстрів може бути не звичайним кримінальним зламом, а операцією російських спецслужб проти Литви. Йдеться про понад 600 тисяч записів із реєстрів нерухомості та юридичних осіб. У справі фігурує Центр реєстрів, який зберігає критично важливу інформацію про майно, компанії та пов’язаних із ними осіб. Розслідування ведуть Генеральна прокуратура Литви, литовське бюро кримінальної політики та Департамент державної безпеки. Офіційний Вільнюс розглядає інцидент як потенційну загрозу національній безпеці.
Слідство встановлює, як сторонні особи отримали незаконний доступ до державних інформаційних систем. За наявними даними, підключення здійснювалися не лише з-за кордону. Частина запитів до Центру реєстрів проходила через внутрішні системи інших литовських установ. Серед них згадується система департаменту міграції при Міністерстві внутрішніх справ Литви. Такий маршрут доступу посилює підозри, що йдеться про складнішу операцію, ніж звичайне викрадення даних.
Литовські посадовці оцінюють інцидент у ширшому контексті безпекового тиску на країни Балтії. Депутат Сейму Литви Лаурінас Кащюнас заявив, що існують обґрунтовані підстави підозрювати операцію Кремля. За однією з версій, до атаки могли бути причетні підрозділи кібератак головного управління Генерального штабу збройних сил РФ. Офіційні висновки мають дати правоохоронні та контррозвідувальні органи. Водночас сам масштаб доступу вже змусив Литву говорити про ризики для державних службовців, військових, дипломатів і політиків.
Чому викрадені адреси мають стратегічну цінність
Дані з реєстрів нерухомості та юридичних осіб можуть розкривати не лише формальні записи про майно чи бізнес. Вони дозволяють встановлювати фактичні адреси проживання, зв’язки між людьми, компаніями та членами родин. Для спецслужб така інформація може стати основою для фізичного спостереження, тиску або спроб вербування. Особливо небезпечними є дані про військових, співробітників силових структур, дипломатів і політичних діячів. У разі зовнішньої операції це перетворює цивільний реєстр на інструмент розвідки.
Кащюнас прямо пов’язав цінність таких даних із можливістю відстеження людей у реальному житті. «Закордонна розвідка може різними способами використовувати дані про місце проживання людей, залежно від цілей. Адреси будинків, квартир, садиб розвідників, офіцерів, дипломатів, політиків вважаються особливою інформацією, оскільки знаючи їх, можна вести стеження, чинити тиск і становити фізичну загрозу. Коли є точна адреса, можна слідкувати за рутиною людини, куди вона йде, коли приходить додому, хто до неї ходить, якими маршрутами вона переміщається. Можна вести фізичне спостереження поруч із будинком, щоб встановити мережу контактів, слабкі місця, встановлювати техніку для стеження, камери, датчики. Адресу можна використовувати і для кібероперацій», – повідомив політик.
За оцінкою литовського депутата, викрадені масиви можуть мати значення не лише для довгострокового шпигунства. Вони можуть бути використані у перші години війни або під час масованої гібридної атаки. Потенційний ризик полягає також у можливому публічному розміщенні даних силовиків у вигляді так званих чорних списків. Такі публікації можуть супроводжуватися погрозами, кампаніями залякування або закликами до насильства. Саме тому справа виходить за межі кіберзлочинності та переходить у площину державної безпеки.
Кібератаки стали частиною тиску на Європу
Литовський випадок вписується у ширшу картину кіберактивності Росії проти країн ЄС після повномасштабного вторгнення РФ в Україну. До 2022 року значна частина атак із російським слідом сприймалася як діяльність кримінальних груп, орієнтованих на прибуток. Після початку великої війни характер загроз змінився. Кібератаки дедалі частіше розглядаються як елемент гібридної агресії, де технічний злам поєднується з розвідкою, дезінформацією та політичним тиском. Для держав ЄС це означає, що захист даних стає не лише питанням цифрової безпеки, а й частиною оборонного планування.
Україна в цьому контексті стала майданчиком, де Росія роками випробовувала шкідливе програмне забезпечення, методи проникнення та схеми виведення даних. Після тестування проти українських державних, енергетичних і комунікаційних систем подібні інструменти можуть з’являтися в європейському кіберпросторі. Це створює прямий зв’язок між стійкістю України та безпекою інших країн Європи. Чим швидше партнери обмінюються технічними індикаторами атак, тим складніше нападникам повторювати вже відпрацьовані сценарії. Саме тому міжнародна підтримка кіберзахисту України має практичне значення для всієї євроатлантичної системи безпеки.
Литва залишається однією з головних цілей російського гібридного тиску в Балтійському регіоні. Країна вже стикалася з DDoS-атаками, інформаційними кампаніями, диверсіями, підпалами та актами вандалізму. У квітні 2026 року литовська влада висунула обвинувачення 13 фігурантам справи про підготовку двох політичних убивств у Вільнюсі за завданням російської військової розвідки. На цьому тлі злам державних реєстрів виглядає як частина системного тиску на інституції, інфраструктуру та суспільну стабільність. Для НАТО та ЄС такий інцидент підсилює аргумент, що персональні дані силовиків і посадовців мають захищатися як елемент національної оборони.
