Президент України Володимир Зеленський після наради щодо відносин із Польщею оголосив про кроки для зниження історичної напруги між Києвом і Варшавою. Йдеться про розширення роботи з матеріалами щодо вбивств поляків на Волині у 1943–1945 роках, відкриття архівів українських спецслужб і нові дипломатичні контакти. Рішення пролунали на тлі суперечки, спричиненої наміром назвати український армійський підрозділ на честь Української повстанської армії. Польща залишається одним із ключових союзників України від початку повномасштабного вторгнення Росії, тому Київ намагається не допустити поглиблення політичного конфлікту.
Київ робить ставку на діалог із Варшавою
Зеленський заявив, що Україна зацікавлена у відносинах із Польщею, які спираються на взаємну повагу та практичну співпрацю. За його словами, для Європи важливі добросусідські, рівноправні й взаємовигідні зв’язки. Президент також окремо наголосив на ролі польської допомоги після початку російського вторгнення. Він підкреслив, що Україна вдячна Польщі за підтримку у критичний період війни.
Польський прем’єр-міністр Дональд Туск позитивно відреагував на ці заяви. Він повідомив, що Варшава готова до серйозної та дружньої розмови як про питання, які об’єднують дві країни, так і про теми, що залишаються джерелом суперечок. Така реакція стала сигналом, що польський уряд не закриває канал політичного діалогу. Водночас історичні розбіжності залишаються чутливою частиною двосторонніх відносин.
Напруження посилилося після рішення української сторони назвати військовий підрозділ на честь УПА. У Польщі ця тема має особливо гостре сприйняття через пам’ять про масові вбивства етнічних поляків на Волині. Українські посадовці не заявляли про намір скасувати це рішення. Вони наполягають, що Україна самостійно визначає, кого вшановувати у власній військовій традиції.
Архіви спецслужб і розслідування Волині
Одним із головних практичних кроків має стати відкриття матеріалів Служби безпеки України та Служби зовнішньої розвідки України, пов’язаних із подіями на Волині. Зеленський також пообіцяв ширшу роботу з розслідування вбивств, які приписують Українській повстанській армії. Це має створити більше простору для істориків, архівістів і державних інституцій. Для Варшави питання доступу до документів давно є одним із ключових у дискусії з Києвом.
За оцінками істориків, у 1943–1945 роках УПА та пов’язані з нею націоналістичні сили вбили на Волині від 70 000 до 100 000 поляків. У відповідь на каральні акції та міжетнічне насильство загинули також тисячі українців. Ці події залишаються однією з найболючіших сторінок спільної історії України та Польщі. Саме тому будь-які політичні рішення, пов’язані з УПА, викликають гостру реакцію у польському суспільстві.
Зеленський також заявив про додаткові зусилля для ексгумації тіл жертв. Крім того, українська сторона планує надати ресурси інституту української історії. Такі кроки можуть допомогти перевести частину суперечки з політичної площини у професійну історичну роботу. Водночас їхній ефект залежатиме від швидкості доступу до документів і реального прогресу у пошуку та ідентифікації загиблих.
Союз у війні та складна пам’ять
Польща стала одним із найважливіших партнерів України після початку повномасштабної війни Росії. Варшава надала військову, гуманітарну та політичну підтримку, а також прийняла мільйони українців, які тікали від бойових дій. Саме тому погіршення двосторонніх відносин могло б мати ширші наслідки для української стійкості та європейської єдності. Київ намагається показати, що готовий працювати з історичною пам’яттю без відмови від власної позиції.
На тлі цієї суперечки президент Польщі Кароль Навроцький нещодавно позбавив Зеленського найвищої польської нагороди. Це стало помітним політичним жестом і підкреслило глибину невдоволення частини польського керівництва. Для України ситуація є чутливою, оскільки підтримка Польщі має не лише символічне, а й стратегічне значення. Для Польщі ж тема Волині залишається питанням національної пам’яті та справедливості для родин жертв.
Подальший розвиток відносин залежатиме від того, чи зможуть сторони розділити поточну безпекову співпрацю та історичні суперечки. Київ робить ставку на архіви, ексгумації та дипломатичні контакти. Варшава очікуватиме конкретних результатів, а не лише політичних заяв. У контексті війни Росії проти України стабільність українсько-польського партнерства залишається важливою для обох країн і для ширшої європейської безпеки.

Чесніше кажучи, мені не дуже подобається, що Зеленський відкриває архіви про вбивства на Волині, коли в Польщі пам’ять про це все ще дуже гостра. Зрозуміло, що треба помірковувати напругу заради польської допомоги, але скасування назви підрозділу на честь УПА виглядає як поступка, за яку нам нічого не дадуть. Головне, щоб це не стало прецедентом для інших історичних суперечок у майбутньому.
Чому я так розчарований цією ситуацією… ми знову й знову повертаємося до цих самих історичних ран, які не загояться… Я розумію, що Польща має свої обідранки, але чому вони не можуть просто поважати нашу позицію щодо УПА?..
Відкриття архівів – це добре, але чи це真的 допоможе поліпшити наші відносини з Польщею? Зеленський каже, що ми хочемо добросусідства, але на ділі все виглядає набагато складніше…
Це дуже важливий крок, який показує, що ми готові будувати майбутнє, не втративши минуле. Відкриття архівів дасть шанс на правду і примирення, а не на нові конфлікти. Сподіваємося, що ці дії стануть основою для справжньої дружби між нашими народами.
Цікаво, що відкриття архівів насправді виглядає як спроба вичистити історичний «смітник» між країнами, щоб не нівелювати взаємодопомогу під час війни. Мені здається, це доволі ризикований крок, адже болючі теми на Волині завжди будуть викликати емоції.
Цікаво, що відкриття архівів СБУ та СЗР про події на Волині стане одним із ключових кроків для розрядки. Схоже, Україна намагається знайти баланс між визнанням власної історичної правди та необхідністю підтримати важливого союзника Польщі. Чудова новина, що Туск теж готовий до діалогу, адже без польської допомоги нам було б набагато важче. Тепер залишається сподіватися, що це не просто дипломатичні заяви, а реальна робота з документами.