Український гурт Ziferblat, який представляв Україну на Євробаченні-2025 у Базелі, виступив у фіналі з композицією “Bird of Pray” — піснею, яка перетворила сцену конкурсу на простір пам’яті, болю і стійкості.
Україна знову довела, що навіть у найтяжчі часи може говорити з Європою мовою культури і сили духу.
Хто такі Ziferblat
Ziferblat — це тріо: Данило та Валентин Лещинські (брати-близнюки) і барабанщик Федір Чодаков. Вони розпочали музичну кар’єру ще підлітками, а офіційно стали гуртом у 2015 році. Їхній стиль — це суміш прогресивного року, дарк-попу та електронної меланхолії. Але головне — не форма, а зміст: тексти гурту завжди сповнені філософських та соціальних алюзій.
Bird of Pray — птах молитви і птах втрат
“Bird of Pray” — це пісня про внутрішню втрату, про тих, хто не повернувся, і про віру, яка тримає навіть тоді, коли падає небо. Вона звучить англійською та українською мовами, містить алюзії на молитву і рефлексії про втрату дому, дитинства, надії.
За словами учасників Ziferblat, їхня пісня присвячена темі надії і того, що після темних часів обов’язково наступають світлі. Вони не хотіли створювати типову пісню про війну, але й не могли залишитися осторонь. Як каже Данило Лещинський:
“Ми не хотіли робити ще одну пісню про війну, але й мовчати не могли. Це не гнів — це голос тих, кого вже немає поруч.”
Таким чином, пісня не є прямим описом війни, а радше глибоким відображенням стану душі і суспільства, яке живе поряд із війною — болю, втрати, надії і молитви.
Сцена як меседж
Сценічне рішення — мінімалістичне, але емоційно пронизливе. Напівтемрява, тіні, хореографія як сповідь. Костюми від Івана Фролова — ретровайб з 1970-х із сучасним трактуванням. Режисерка постановки — Марія Коростельова — побудувала номер на контрасті між спокоєм і надривом. У фіналі пісні звучить тиша — тиша, в якій чутно більше, ніж у тисячі слів.
І вже після виступу, на всю арену прозвучало: “Слава Україні!” — слова, які пролунали не як гасло, а як прощання з тими, кого немає, і обіцянка тим, хто чекає.
Музика замість сліз
Зала у Базелі аплодувала стоячи. Не лише музиці — посланню. Бо Ziferblat не співали про війну — вони співали замість тих, хто не може.
Це не була заявка на перемогу. Це була претензія на право бути почутими. І Україна цим правом скористалася гідно.