Польща планує спрямувати понад 102 млрд злотих — майже 23 млрд євро — на цивільну оборону та міську інфраструктуру протягом 2027–2031 років. Уряд Дональда Туска хоче фінансувати не лише укриття, а й рятувальну техніку, системи оповіщення, захищений зв’язок, запаси води та енергії й кібербезпеку.
Про намір прем’єр-міністр заявив 6 жовтня 2026 року на засіданні польського уряду. Він прямо пов’язав майбутні інвестиції з досвідом російсько-української війни та ризиками на східному кордоні Польщі. Йдеться про заплановану багаторічну програму, а не про вже витрачені кошти. Про заяву Туска повідомило Polsat News.
Масштаб суми показує зміну підходу Варшави: захист населення поступово перестає бути другорядним напрямом, який фінансують після військових потреб. Тепер цивільна стійкість розглядається як умова того, що країна зможе продовжувати функціонувати під час тривалої кризи.
Укриття — лише видима частина плану
Найпомітнішим елементом програми мають стати укриття. Вони повинні захищати людей у разі атак або масштабних пошкоджень будівель та міської інфраструктури. Однак саме укриття не вирішують усіх проблем, які виникають після удару чи великої аварії.
Рятувальні служби можуть працювати серед зруйнованих будинків, перекритих доріг і перерваного транспортного сполучення. Для цього потрібні спеціальне обладнання, запаси й можливість швидко спрямувати допомогу туди, де вона найбільше потрібна. У великій кризі місцеві органи влади також мають обмінюватися даними з центральними установами та аварійними службами.
Тому до програми включено системи оповіщення та захищений зв’язок. Перші мають давати населенню швидкі й зрозумілі інструкції, другий — допомагати державним органам координувати дії, якщо звичайні мережі перевантажені, пошкоджені або частково недоступні.
Це особливо важливо для ситуацій, коли проблема охоплює одразу кілька міст або регіонів. Тоді недостатньо просто мати рятувальників і техніку. Влада повинна знати, де потрібна допомога, попереджати людей про небезпеку, організовувати переміщення ресурсів і підтримувати роботу лікарень та комунальних служб.
Запаси води й енергії — запас часу для держави
Вода та енергія в урядовому плані мають не менш важливе значення, ніж фізичні укриття. Тривале пошкодження електромереж, водогонів або ланцюгів постачання одразу створює тиск на лікарні, домогосподарства, підприємства й органи місцевого самоврядування.
Резерви не усувають саму причину аварії, але дають владі додатковий час для відновлення систем. Запаси води можуть підтримати населення й критичні установи під час перебоїв із водопостачанням. Енергетичні резерви здатні допомогти зберегти роботу об’єктів, без яких неможлива організація порятунку та базових послуг.
У такому розумінні цивільна оборона — це не лише реакція на перші години надзвичайної ситуації. Її завданням стає збереження мінімальної нормальності: щоб лікарні могли приймати пацієнтів, адміністрації — ухвалювати рішення, а населення — отримувати воду, електроенергію та достовірну інформацію, доки пошкоджені мережі відновлюють.
Окремий напрям — кібербезпека. Сучасна криза може початися не з фізичного руйнування міста, а зі збою в роботі державних інформаційних систем, зв’язку чи критичної інфраструктури. Якщо цифрові мережі недоступні, владі складніше попередити громадян, розподілити ресурси й скоординувати рятувальні роботи.
Війна в Україні як фактор планування
Посилання Туска на війну Росії проти України задає програмі конкретний безпековий контекст. Польський уряд виходить із того, що сучасні воєнні загрози можуть впливати не тільки на військові підрозділи. Вони здатні порушувати роботу транспорту, енергетики, зв’язку, органів влади та інших систем, від яких залежить повсякденне життя.
Це оцінка ризиків, а не доказ неминучості чи близькості ширшої війни. Водночас вона свідчить, що Варшава готується до сценаріїв, у яких військова небезпека зачіпає цивільні громади навіть тоді, коли бойові дії безпосередньо не відбуваються на всій території країни.
Такий підхід змінює місце цивільної оборони в національній безпеці. Військова спроможність не існує окремо від доріг, енергомереж, лікарень, цифрових систем і державних установ. Якщо цивільна інфраструктура швидко виходить з ладу, країні важче підтримувати і населення, і власну оборонну реакцію.
Для НАТО це також має практичний вимір. Союзники залежать від транспортних маршрутів, стабільного зв’язку, енергопостачання та роботи державних інституцій, коли потрібно переміщувати людей і техніку або координувати дії під час серйозної кризи. Інвестиції в цивільну стійкість передусім мають захищати населення, але водночас можуть допомогти державі довше зберігати працездатність.
Від політичної обіцянки до доступної інфраструктури
Оголошена сума сама по собі ще не визначає результату. Уряд має вирішити, як кошти розподілять між центральними установами й муніципалітетами, які укриття справді можна буде використовувати, а також коли запрацюють нові системи оповіщення, резерви та захищені канали зв’язку.
Відповідь на ці питання покаже, чи стане програма частиною повсякденного захисту громадян, а не лише великим рядком у державному плані. Її реальна цінність вимірюватиметься тим, чи зможе людина під час кризи швидко знайти безпечне місце, отримати надійну інструкцію та доступ до базових ресурсів.
