Олександр каже, що отримував близько 5000 євро на місяць за збір інформації для російських спецслужб. Тепер 42-річний чоловік перебуває в українській колонії та сподівається потрапити до обміну. Найбільше він шкодує, однак, не про людей, які могли загинути через його роботу, а про фотографію паспорта, яку не видалив із телефона.
Його історію 11 жовтня 2026 року описала The New York Times у матеріалі Марії Варенікової. Видання не розкриває прізвища Олександра на його прохання: він побоюється за безпеку родини. Частину його розповіді журналісти зіставили із судовими документами та перевірили під час розмов з українськими посадовцями. Водночас повністю незалежно підтвердити всі твердження чоловіка не вдалося.
Пропозиція заробітку, яка змінила зміст
Олександр народився в Україні та має українське й ізраїльське громадянство. За його словами, російські оперативники звернулися до нього у Франції, де він працював у McDonald’s і мав фінансові труднощі.
Двоє російських представників запропонували йому оплачувані доручення: збирати інформацію, шукати компрометувальні матеріали та з’ясовувати подробиці приватного життя інших людей. Олександр стверджує, що отримував за це приблизно 5000 євро щомісяця.
Гроші, за його розповіддю, були не єдиним чинником. Він відкрито підтримував Москву та говорив про свою належність до так званого «російського світу». Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну характер завдань, за його словами, змінився.
Олександр почав долучатися до інтернет-спільнот, де спілкувалися іноземні добровольці, які хотіли захищати Україну. Він представлявся людиною, що також планує вступити до українського війська, знайомився з добровольцями, давав їм поради та поступово здобував їхню довіру.
Пізніше, як стверджує сам Олександр, він передавав російській стороні відомості про розташування українських підрозділів, плани операцій і персональні дані військовослужбовців. Чоловік визнав, що його діяльність призводила до загибелі військових. Водночас зв’язок між конкретними повідомленнями та окремими смертями не встановлено в кожному випадку.
Механізм, який він описує, не обов’язково має вигляд складної шпигунської операції. Адреса підрозділу, запит про військовослужбовця чи фотографія документа можуть здаватися невеликим дорученням. Але такі деталі здатні допомогти ідентифікувати людей, визначити місце перебування підрозділів або обрати цілі. Подальше видалення повідомлення не скасовує вже здійсненої передачі.
Фотографія, що відкрила переписку
10 вересня 2024 року Олександра зупинили на блокпосту в Харківській області. Військовослужбовець перевірив його телефон і виявив фотографію паспорта бійця, який воював на боці України. За описом, наведеним у публікації, Олександр надіслав це зображення до Росії.
Після перевірки почалося кримінальне провадження. Олександр визнав провину, зокрема у державній зраді, і опинився в колонії №122 у центральній частині України.
Під час зустрічі з журналісткою The New York Times він обурювався діями військового, який виявив переписку. Коли ж ішлося про його власне рішення, відповідь була іншою:
«Якби я міг повернутися назад, я змінив би лише одне — видалив би ту фотографію».
У цій фразі зосереджена головна суперечність його історії. Олександр визнає наслідки своєї роботи, але особисту катастрофу пояснює передусім тим, що його викрили. Вирішальною помилкою у власній розповіді він вважає не передавання військової та персональної інформації, а те, що залишив на телефоні доказ, який вивів на нього.
Обіцянка обміну без гарантій
Тепер Олександр сподівається, що Росія не забуде про нього та включить до обміну. У публікації немає відомостей про те, що йому гарантували повернення або участь у такій процедурі.
Шон Вісвессер, колишній керівник резидентури ЦРУ, сказав The New York Times, що для спецслужб більшість агентів є замінними. Винятком можуть бути особливо цінні джерела. Якщо виконавець стає викритим, надто ризикованим або перестає бути корисним, зв’язок може припинитися. Той, хто виконував доручення, залишається сам на сам із кримінальною справою та наслідками своїх дій.
Саме ця нерівність пояснює, як пропозиція простого заробітку може поступово перетворитися на участь у воєнній операції. Спочатку фінансова скрута відкриває шлях до першого завдання. Потім з’являється доступ до людей і спільнот. Після здобуття довіри наступне прохання може стосуватися документа, місця розташування або плану дій.
Такий перехід не обов’язково відбувається через один гучний вчинок. Він може складатися з низки дрібних рішень: прийняти гроші, приєднатися до групи, видати себе за іншу людину, переслати фотографію. Кожен наступний крок стає простішим, а ризик для тих, за ким спостерігають, зростає.
Для Олександра безпосереднім наслідком стали ув’язнення та невизначена перспектива обміну. Для людей, чиї особи, переміщення або персональні дані могли бути передані, наслідки можуть бути незворотними. Фотографія, видалена надто пізно, не повертає загиблих і не скорочує роки за ґратами.
