Лідерка «Альтернативи для Німеччини» Аліса Вайдель пропонує Берліну різкий розворот у політиці щодо війни в Україні: скоротити підтримку Києва, тиснути на Володимира Зеленського заради припинення бойових дій і відновити економічні зв’язки з Росією. Водночас вона закликає понад мільйон українців у Німеччині повернутися додому одразу після укладення миру.
Ці заяви, про які медіа повідомили 16 жовтня 2026 року після інтерв’ю Вайдель виданню The Economist, стосуються не лише обсягу німецької допомоги Україні. Вони порушують складніше питання: що саме має гарантувати безпеку Європи після завершення війни — політична угода, військове стримування чи швидке повернення до довоєнних економічних зв’язків із Москвою?
Вайдель заявила, що «Україна вже програла», а подальша підтримка Києва є марною. Це політична оцінка лідерки AfD, а не незалежно встановлений висновок про перебіг війни. Водночас напрям запропонованої нею політики зрозумілий: Німеччина має відмовитися від тривалої підтримки України й натомість посилити тиск на українське керівництво, щоб припинити бойові дії.
Про ці висловлювання повідомило британське видання The Independent. У матеріалі йдеться також про заклик Вайдель до українців у Німеччині повернутися на батьківщину після досягнення миру та про її прихильність до переговорів із Росією.
Що прийде на зміну підтримці України
Зменшення німецької допомоги не було б рішенням, обмеженим відносинами між Берліном і Києвом. Німеччина належить до найвпливовіших держав Європейського Союзу й є одним із ключових членів НАТО. Її курс впливає на здатність європейських країн діяти спільно, підтримувати державу, яка зазнала нападу, і зберігати стримування щодо Росії.
Фраза про «тиск заради миру» сама собою не відповідає на практичне запитання: які механізми замінять військову, фінансову та політичну допомогу Україні? Припинення вогню або мирний договір можуть зупинити бойові дії, але автоматично не створюють тривалої гарантії безпеки.
Для стійкого врегулювання потрібні чіткі умови виконання домовленостей, контроль за їх дотриманням, механізми захисту та здатність реагувати на порушення. Якщо європейські держави скоротять підтримку без таких інструментів, може виникнути стратегічний вакуум. Чи спробує Росія ним скористатися, наперед стверджувати не можна: це сценарій безпеки, а не доведений наслідок. Але саме такий ризик має бути частиною розрахунку під час будь-якої зміни курсу.
Для Берліна це створює подвійне випробування. Німецький уряд має оцінювати вартість, тривалість і ризики допомоги Україні. Водночас різкий відступ може вплинути на довіру інших держав до європейських зобов’язань перед країною, яка зазнала агресії. Йдеться не лише про бюджетні видатки чи окремі пакети озброєння, а й про те, наскільки надійною буде спільна політика Європи, коли її підтримка стає політично й економічно складною.
Це не означає, що продовження допомоги не має ціни або не може бути предметом дискусії. Однак припинення підтримки не дорівнює припиненню проблеми. Без переконливої альтернативи такий крок може лише перенести невизначеність: від витрат на підтримку України — до умов миру, який не матиме достатнього захисту.
Підписання миру не визначає дату повернення
Другий елемент пропозиції Вайдель стосується українців, які знайшли захист у Німеччині. Вона закликає понад мільйон людей повернутися до України одразу після укладення миру. У такому формулюванні повернення стає не лише особистим рішенням родин, а й очікуваним наслідком запропонованого політичного врегулювання.
Проте підписання угоди не робить усі регіони України безпечними в один момент. Рішення про повернення залежатиме від ситуації в конкретному місті чи області, стану житла, роботи органів влади, доступу до медицини та освіти, наявності робочих місць і перспективи тривалої стабільності.
Для частини сімей колишні домівки можуть бути зруйновані або непридатні для життя. Іншим доведеться зважати на ризик нової ескалації, навіть якщо формально бойові дії завершаться. Тому між добровільним поверненням за сприятливих умов і політичним тиском, який перетворює мирну угоду на спільний дедлайн для всіх, існує принципова різниця.
За час війни багато українців у Німеччині знайшли житло, роботу, школи для дітей і нові соціальні зв’язки. Швидке припинення захисту змінило б їхні життєві плани незалежно від того, наскільки безпечною є конкретна громада в Україні. Відповідальна політика повернення мала б спиратися на реальні умови на місцях і добровільний вибір людей, а не лише на дату укладення політичної угоди.
Чи повернуться старі залежності від Росії
Заклики Вайдель переглянути політику щодо України пов’язані з попередніми вимогами AfD вести переговори з Росією та відновити економічну співпрацю. У цьому контексті партія раніше говорила і про можливість нової «газової угоди». Таке зближення можна було б подавати як спосіб знизити енергетичні витрати, послабити напруженість або повернути торговельні контакти.
Але економічна співпраця й довготривала безпека — не одне й те саме. Швидке повернення до колишніх енергетичних і торговельних схем може знову створити залежності, які обмежуватимуть свободу дій європейських держав. Якщо ризик нової агресії не буде зменшений за допомогою надійних і перевірюваних домовленостей, нормалізація відносин здатна послабити політичний тиск на Москву, не усунувши причин конфлікту.
Це не означає, що будь-які майбутні контакти з Росією мають бути виключені. Питання полягає в умовах, за яких вони можуть бути безпечними для Європи. Серед них — дотримання мирної угоди, перевірювані гарантії безпеки та здатність європейських країн уникати критичної залежності від одного постачальника чи політичного партнера.
Пропозиція Вайдель поєднує три рішення, які часто обговорюють окремо: скорочення допомоги Україні, повернення українців після миру та відновлення співпраці з Росією. Їхня політична логіка зрозуміла, але обіцянка стабільності залишається непідтвердженою. Для Берліна та його європейських партнерів головним буде не лише те, як завершиться війна, а й те, що саме забезпечить мир після підписання угоди — і чи не поверне Європа залежності, від яких намагається відмовитися.
