Віце-прем’єр-міністр і міністр інфраструктури Італії Маттео Сальвіні виступив проти подальших поставок зброї Україні та закликав якнайшвидше перейти до дипломатичного врегулювання. Після завершення війни він пропонує відновити повноцінні економічні, торговельні й культурні зв’язки з Росією, зокрема повернутися до закупівель російського газу.
Про ці заяви повідомлялося 16 жовтня 2026 року. Вони поєднують у єдину політичну позицію одразу три складні питання: витрати й юридичні ризики навколо заморожених російських активів, подальшу підтримку України та майбутню енергетичну стратегію Європейського союзу.
Від витрат на активи до скорочення допомоги
Сальвіні розкритикував витрати на охорону й утримання заморожених російських активів. За його словами, ці процедури обходяться італійським платникам податків у мільйони євро. Політик також послався на застереження бельгійської влади щодо значних фінансових і юридичних ризиків можливої конфіскації таких ресурсів.
Його позицію передав російський портал RBC. У доступному повідомленні немає незалежної перевірки суми витрат, про яку говорить Сальвіні, або повного змісту бельгійських застережень. Водночас сама правова відмінність між замороженням і конфіскацією є принциповою: замороження обмежує використання активів, тоді як конфіскація означала б їхнє остаточне вилучення та можливе спрямування на інші цілі.
Під час конфіскації довелося б враховувати право власності, імунітет держав, можливі судові спори та ризик фінансових претензій. Ці обставини роблять спільні рішення європейських країн складними. Але самі по собі вони не визначають, чи потрібно послаблювати санкційний тиск або скорочувати військову допомогу Україні.
Сальвіні проводить саме такий політичний зв’язок. Юридичні й бюджетні труднощі навколо російських активів він використовує як аргумент на користь зменшення поставок зброї та перегляду політики щодо Москви. Технічне питання управління майном таким чином перетворюється на суперечку про межі європейської солідарності.
Дипломатія без визначених умов
Заклик до якнайшвидшого дипломатичного врегулювання є загальною політичною метою, але не готовим планом переговорів. У висловлюваннях Сальвіні не визначено, на яких умовах має бути укладена угода, які гарантії безпеки отримає Україна та хто забезпечуватиме їх виконання.
Ці питання безпосередньо стосуються дискусії про військову допомогу. Європейські уряди розглядають підтримку України не лише як прояв політичної солідарності, а й як спосіб посилити її позиції у можливих майбутніх переговорах. Тому скорочення допомоги могло б вплинути не тільки на національні бюджети, а й на умови, в яких відбуватиметься дипломатичний процес.
Заяви італійського віце-прем’єра не доводять, що Європейський союз уже готується змінити свою політику. Проте вони показують, під впливом яких чинників спільна лінія може зазнавати тиску: вартості підтримки України, правової невизначеності навколо російських активів, внутрішньополітичних розрахунків і перспективи відновлення торгівлі з Москвою.
Європейська санкційна політика та допомога Україні залежать від узгоджених рішень держав-членів. Якщо кожен уряд почне насамперед керуватися власними витратами, комерційними інтересами або енергетичними потребами, зберігати єдину й передбачувану позицію щодо Росії буде складніше. Окрема політична заява не означає негайного розвороту всього ЄС, але може посилити розбіжності між його членами.
Чому повернення до російського газу — не лише питання ціни
Найдалекосяжніша частина пропозиції Сальвіні стосується періоду після війни. Він виступає за відновлення повноцінних відносин із Росією та поновлення закупівель російського газу.
До початку повномасштабної війни російський газ посідав важливе місце в енергетичній системі Європи. Трубопроводи, довгострокові контракти й усталені торговельні маршрути забезпечували доступ до великого постачальника, але водночас створювали глибоку взаємозалежність. Коли енергетичні зв’язки стали частиною політичного протистояння, ця взаємозалежність виявилася вразливістю для домогосподарств, промисловості та урядів.
Повернення до російського газу за певних умов могло б обіцяти нижчі ціни або відновлення звичних комерційних зв’язків. Проте завершення бойових дій саме по собі не усуває ризику політичного тиску. Європейським країнам довелося б оцінити надійність постачання, захист інфраструктури, різноманітність джерел енергії та ймовірність того, що енергетичні відносини знову використовуватимуться як інструмент впливу.
Тому питання не можна звести до того, чи буде російський газ дешевшим за альтернативні поставки. Йдеться про готовність Європи знову пов’язати частину власної енергетичної безпеки з рішеннями російського керівництва. Швидке повернення до попередньої моделі без додаткових гарантій могло б відновити залежність, якої європейські держави намагаються позбутися.
Італійська пропозиція та загальноєвропейський вибір
Позиція Сальвіні протиставляє короткострокові витрати довгостроковій стратегічній стійкості. Управління замороженими активами потребує юридичних і фінансових рішень. Скорочення допомоги Україні зачіпає спроможність Європи діяти узгоджено. А відновлення масштабних енергетичних зв’язків із Росією вже належить до сфери стратегічної безпеки.
Для ЄС питання полягає не лише в тому, чи можна колись нормалізувати відносини з Росією. Важливо також визначити, за яких умов це відбуватиметься без відновлення попередньої енергетичної залежності та без послаблення спільної позиції щодо війни. Саме це покаже, чи залишаться заклики Сальвіні частиною італійської політичної дискусії, чи почнуть впливати на рішення всього Європейського союзу.
