Регіональний парламент Саксонії-Ангальт 14 жовтня 2026 року схвалив резолюцію, яка вимагає від Німеччини негайно припинити фінансову та військову допомогу Україні. За документ спільно проголосували ультраправа «Альтернатива для Німеччини» (AfD) і лівопопулістський «Союз Сари Вагенкнехт» (BSW).
Рішення не здатне зупинити постачання зброї чи змінити дипломатичний курс Берліна: зовнішня політика та оборона належать до компетенції федеральних органів. Проте голосування створило для двох партій офіційний майданчик, щоб спільно оскаржити політику Німеччини щодо України й винести федеральну тему в земельну політику.
Резолюція, яка не має сили наказу
Депутати також закликали прем’єр-міністра Саксонії-Ангальт Свена Шульце виступити в Бундесраті за прямі мирні переговори з Росією. Бундесрат представляє німецькі землі на федеральному рівні, однак позиція окремої землі не може сама по собі змусити уряд Німеччини припинити підтримку України.
Земельний парламент не ухвалює рішень про постачання озброєнь, федеральне фінансування чи дипломатичну лінію країни. Навіть звернення до Бундесрату не перетворює вимогу AfD і BSW на обов’язкову для Берліна політику. У юридичному сенсі резолюція має декларативний характер.
Але декларативність не означає політичної нікчемності. Прийнятий парламентом текст дає партіям змогу посилатися на формально схвалену позицію, повторювати її під час виборчих кампаній і використовувати як доказ того, що вимога припинити допомогу Україні вже прозвучала не лише на партійних заходах, а й у виборному органі влади.
Про голосування повідомила Deutsche Welle.
Спільний текст для партій із різних таборів
AfD і BSW не є природними союзниками в широкому політичному сенсі. AfD належить до радикально правого флангу німецької політики, тоді як BSW поєднує лівопопулістську риторику з критикою чинного курсу щодо війни. Їхня спільна резолюція не свідчить про зникнення розбіжностей між партіями в інших питаннях.
Їх об’єднала конкретна вимога: припинити німецьку фінансову та військову підтримку України й домагатися прямих переговорів із Росією. Для обох сил це спосіб виступити проти федеральної політики без необхідності створювати повну спільну програму.
Таке поєднання може збирати різні види невдоволення. Одні виборці занепокоєні вартістю допомоги, інші виступають проти постачання зброї або не хочуть, щоб Німеччина відігравала активну роль у європейській системі безпеки. AfD і BSW можуть зводити ці мотиви до одного політичного повідомлення: підтримку Києва слід припинити, а переговори з Москвою — розпочати.
У цьому й полягає важливий зміст резолюції. Вона починає дискусію не з питання про умови безпечного та тривалого миру, а з вимоги спершу позбавити Україну зовнішньої підтримки. Така постановка переносить основний тягар припинення війни на державу, яка зазнала нападу, і водночас дозволяє авторам документа подавати відмову від допомоги як самостійну альтернативу політиці Берліна.
Критика ХДС: вимога до жертви
Представники Християнсько-демократичного союзу (ХДС) різко розкритикували рішення. На їхню думку, вимога припинити підтримку України та фактичний заклик до припинення її опору означають заклик до капітуляції. Представники партії також заявили, що така позиція перекручує співвідношення між жертвою нападу та агресором.
Це політична оцінка ХДС, а не опис юридичної сили резолюції. Документ залишається необов’язковим і не змінює офіційного курсу Німеччини. Однак критика вказує на головну суперечність навколо голосування: чи можуть переговори бути шляхом до миру, якщо їхньою передумовою стає припинення допомоги країні, що захищається.
Одне голосування не доводить, що німецьке суспільство загалом змінило ставлення до підтримки України. Воно лише показує, що ця підтримка стала предметом боротьби не тільки у федеральному уряді чи Бундестазі. Партії, які виступають проти чинної лінії, намагаються зробити цю тему частиною земельного політичного порядку денного.
Як працює вплив без повноважень
Саксонія-Ангальт не може самостійно припинити німецьку допомогу, укласти міжнародну угоду або визначити позицію країни щодо Росії. Її парламент також не може наказати Свену Шульце домогтися зміни федеральної політики через Бундесрат. Безпосереднім наслідком резолюції тому не стане ані зупинка поставок, ані зміна дипломатичного курсу Берліна.
Її можливий ефект працює інакше — через публічність, повторення та демонстрацію ситуативної більшості. AfD і BSW отримали спільний парламентський документ, на який можуть посилатися в майбутніх дебатах і кампаніях. Якщо подібні ініціативи повторюватимуться, вимога припинити допомогу Україні може дедалі частіше подаватися як звичайна частина політичної конкуренції, а не як позиція, обмежена окремими партійними виступами.
Саме тут регіональний парламент набуває значення, якого не має з погляду конституційних повноважень. Він не змінює рішення Берліна, але може надати міжнародному конфлікту локальну сцену, зафіксувати незвичну співпрацю двох політичних сил і посилити внутрішню суперечку навколо європейської безпеки.
Поки що резолюція Саксонії-Ангальт є політичним сигналом, а не інструментом зміни німецької політики. Відкритим залишається інше питання: чи залишиться союз AfD і BSW разовою тактичною домовленістю навколо України, чи стане частиною тривалішого тиску на федеральний курс Німеччини.
