Російська влада передала під контроль компанії «Центр Капітал» акції місцевого підприємства французького виробника підлогових покриттів Tarkett. Указ, опублікований 15 жовтня 2026 року, не означає автоматично завершеної націоналізації, але позбавляє іноземного власника прямого впливу на російський бізнес.
Цей випадок став частиною ширшої серії рішень, які торкнулися Auchan, Leroy Merlin, Metro, Nestle та інших західних компаній. Їхні магазини, заводи й логістичні мережі продовжують працювати, однак можливість самостійно розпоряджатися цими активами дедалі більше залежить від політичних рішень Кремля.
Звичайні та привілейовані акції АТ «Таркетт» раніше належали дочірній структурі міжнародної групи, зареєстрованій у сербській Бачка-Паланці. Тепер вони передані в зовнішнє управління на користь російської компанії «Центр Капітал». Той самий указ охопив російські активи інших іноземних підприємств, зокрема «Каппа Рус», «Онтекс Ру», «Евіосис Пекеджинг Кубань» і «Менсен Пакажинг СНД».
Deutsche Welle повідомила про передачу активів Tarkett під зовнішнє управління, а в окремому матеріалі розглянула долю іноземних торговельних мереж у Росії.
Між власністю та контролем з’явилася прірва
Зовнішнє управління юридично не тотожне остаточній конфіскації. Формальний власник акцій може не втратити право заявляти претензії на них, але фактична влада над підприємством переходить до призначеного або схваленого російською владою управлінця.
Це означає обмеження права визначати керівництво, стратегію, використання прибутку та подальшу долю компанії. Іноземний акціонер уже не може вільно продати бізнес, вивести капітал або вирішити, як змінити його діяльність. Подальший результат може бути різним: тимчасове повернення контролю, продаж російському покупцеві чи триваліше перебування активу під контролем держави або пов’язаної з нею структури.
Саме ця невизначеність робить механізм зовнішнього управління важливішим за його формальну назву. Підприємство не обов’язково припиняє роботу, але його власник втрачає можливість самостійно визначати, кому служитиме створена ним інфраструктура.
Tarkett — один із великих світових виробників підлогових покриттів для житлових, комерційних, промислових і спортивних об’єктів. Група має 34 заводи, з них два в Росії, а також вісім підприємств із переробки зношених покриттів. Отже, рішення стосується не просто торгової марки чи офісу продажів, а вже сформованої виробничої системи з персоналом, обладнанням, постачальниками та логістикою.
Чим більший бізнес, тим цінніший він для нового контролера
Наприкінці вересня — на початку жовтня 2026 року зовнішнє управління запровадили також щодо російських активів французьких мереж Auchan і Leroy Merlin, німецької Metro, швейцарської Nestle та інших іноземних компаній. Різні галузі об’єднує одна обставина: їхні підприємства вже мають готову інфраструктуру, яку не потрібно створювати заново.
Metro демонструє масштаб такого активу. Німецький ритейлер продовжував працювати в Росії через мережу з 91 торговельного центру у 51 регіоні. Йдеться не лише про магазини й товарні запаси, а й про склади, транспорт, працівників, договори з постачальниками та знання місцевого ринку.
Для компанії ця мережа довгий час була основою стабільної роботи. Після зміни контролю вона може стати готовим комерційним апаратом для нового оператора. Та сама логіка діє щодо заводів Tarkett: виробничі майданчики, пристосовані до російського ринку й підключені до ланцюгів постачання, продовжують бути корисними навіть без участі іноземного власника в ухваленні стратегічних рішень.
Ситуацію погіршують обмеження на продаж акцій і виплату дивідендів. Компанія, яка хоче поступово скоротити присутність у Росії, може й надалі нести місцеві витрати та зобов’язання, але втратити можливість продати бізнес на звичайних умовах або повернути вкладений капітал.
Східний комітет німецької економіки, коментуючи передачу російських активів Metro, заявив, що це ще раз продемонструвало серйозний підрив правової та інвестиційної безпеки в Росії. Це оцінка бізнес-об’єднання, а не судове рішення, однак вона описує практичну проблему: права акціонерів стають менш передбачуваними, якщо адміністративний указ може змінити контроль над підприємством, що працює.
Залишитися після вторгнення — не означало захистити інвестиції
Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року багато західних компаній не припинили роботу в країні повністю. Вони пояснювали це необхідністю обслуговувати споживачів, зберігати робочі місця або захищати інвестиції, накопичені за попередні роки.
Продовження діяльності справді дозволило підтримувати виробництво, торгівлю та зайнятість. Але воно не стало гарантією від політичного втручання. Навпаки, що масштабнішою була присутність компанії, то ціннішою могла виявитися її інфраструктура для нового контролера.
Для іноземного бізнесу виникла асиметрична ситуація: підприємства продовжують приносити податки, товари та робочі місця російській економіці, тоді як їхні власники втрачають дедалі більше можливостей визначати майбутнє цих активів. Фізична присутність, яку раніше сприймали як аргумент на користь стабільності, перетворюється на ресурс, доступний після примусової зміни управління.
Санкції як заявлений мотив і можливе розширення тиску
Джерела агентства Reuters у російському уряді описали вилучення західних активів як частину спланованої кампанії у відповідь на санкції Європейського Союзу проти Росії. Це пояснення політичного мотиву, приписане урядовим джерелам, а не незалежно підтверджена причина кожного окремого указу. Воно, однак, дає заявлене джерелами пояснення одночасній появі заходів проти компаній із різних країн і секторів.
Для Москви такі активи мають подвійну цінність. Магазини та заводи продовжують забезпечувати постачання, зайнятість і податкові надходження. Водночас контроль над ними може використовуватися як важіль у відносинах із європейськими урядами, які підтримують санкції.
Reuters також повідомило, що російські урядові джерела не виключають можливого запровадження зовнішнього управління щодо російських підрозділів італійського банку UniCredit та австрійської групи Raiffeisen. Наразі це лише можливий сценарій, а не оголошене рішення. Якщо він реалізується, конфлікт навколо іноземних активів перейде з промисловості й роздрібної торгівлі безпосередньо у фінансовий сектор.
Справа Tarkett змінює головне питання для компаній, які досі працюють у Росії. Йдеться вже не тільки про прибутковість місцевого бізнесу чи здатність витримувати санкційні та репутаційні ризики. Ключовим стає те, чи може іноземний власник і надалі користуватися базовими правами на свою інвестицію. Чи залишиться зовнішнє управління тимчасовим заходом, чи перетвориться на звичайний шлях передачі західного бізнесу російським структурам — це питання поки що відкрите.
