Сергій Суровікін командував російськими силами в Сирії та Україні в періоди, коли авіація й ракети били по житлових кварталах, лікарнях, ринках та енергетичних об’єктах. Правозахисні організації й слідчі структури ООН задокументували масштаб цих атак, але сам факт перебування генерала на високій посаді ще не доводить, що він особисто віддав кожен наказ.
Для можливої відповідальності командувача важлива інша ланка: які розпорядження він давав, що знав про операції та чи мав реальну можливість запобігти порушенням або покарати винних. Саме ця ланка залишається головним невирішеним питанням у справі Суровікіна.
Сирія: репутація, сформована бомбардуваннями
Суровікін командував російським військовим угрупованням у Сирії з квітня до грудня 2017 року, а потім із січня до квітня 2019-го. Росія в цей час підтримувала уряд Башара Асада. Під час цих операцій генерал отримав у медіа та політичних дискусіях прізвиська «сирійський м’ясник» і «генерал Армагеддон». Це не судові висновки, а оцінки його репутації, пов’язаної з масштабними повітряними ударами.
Human Rights Watch документувала атаки російської авіації на підконтрольні опозиції райони Алеппо, зокрема житлові квартали та медичні заклади. У звіті, опублікованому в жовтні 2020 року під назвою «Життя в Ідлібі як ціль: сирійські та російські удари по цивільній інфраструктурі», організація назвала Суровікіна серед високопоставлених російських командирів, чию можливу командну відповідальність за воєнні злочини слід перевірити.
Дослідження охоплювало 46 атак сирійських і російських сил у період із березня 2019 року до березня 2020-го. За даними правозахисників, унаслідок цих ударів загинули щонайменше 224 цивільні людини, ще 561 була поранена. Було пошкоджено 12 медичних закладів і 10 шкіл, а приблизно 1,4 мільйона людей були змушені залишити свої домівки.
Human Rights Watch проаналізувала супутникові знімки, понад 550 фотографій і відеозаписів, а також свідчення більш ніж 100 очевидців. У багатьох випадках дослідники не виявили поблизу місць ударів ознак законної військової цілі. Це створює серйозні питання щодо законності атак, однак саме по собі не доводить, що Суровікін особисто наказував завдати кожного удару або знав про нього.
Одним із найкривавіших епізодів став удар 13 листопада 2017 року по центральному ринку міста Атаріб у провінції Алеппо. Незалежна міжнародна комісія ООН із розслідування подій у Сирії виявила ознаки того, що російський літак застосував некеровані авіаційні боєприпаси. Загинули 84 людини, серед них п’ятеро дітей і шестеро жінок; близько 150 людей були поранені. Значну частину ринку, сусідні житлові будинки та цивільну інфраструктуру зруйновано.
Під час наступу, що розпочався у вересні 2017 року, були знищені або пошкоджені шість лікарень і п’ять центрів цивільної оборони. За задокументованими даними, у цій кампанії загинули понад 150 цивільних. Human Rights Watch також зафіксувала щонайменше 238 випадків застосування касетних боєприпасів із серпня 2016 року до липня 2017-го та 22 атаки із використанням запалювальної зброї у 2017 році. У квітні того року правозахисники задокументували застосування запалювальних суббоєприпасів типу ЗАБ поблизу Саракіба в провінції Ідліб.
Хімічна атака та межі відповідальності
4 квітня 2017 року місто Хан-Шейхун у провінції Ідліб зазнало хімічної атаки із застосуванням зарину. За даними Human Rights Watch, загинули щонайменше 90 людей, зокрема діти. Спільний механізм розслідування ООН та Організації із заборони хімічної зброї поклав відповідальність за застосування хімічної зброї на сирійські урядові сили.
Атака сталася під час першого відрядження Суровікіна до Сирії, коли він командував російським контингентом, що підтримував уряд Асада. Це визначає його місце у ширшій військовій структурі операції, але не встановлює особистої відповідальності за хімічний удар. Для такого висновку потрібні конкретні докази щодо наказів, обізнаності та контролю над підрозділами, які могли бути залучені.
Той самий принцип стосується ударів по ринках, лікарнях і житлових районах. Перебування на посаді командувача під час атаки є підставою для розслідування, але не автоматичним доказом вини. Міжнародне кримінальне право розмежовує політичний зв’язок, оперативне командування та індивідуальну кримінальну відповідальність.
Україна: енергетика як інструмент тиску
8 жовтня 2022 року Суровікін очолив Об’єднане угруповання російських військ в Україні. На цій посаді він залишався до 11 січня 2023 року. Через два дні після його призначення Росія завдала масштабного ракетного удару по Києву, Дніпру, Запоріжжю, Житомиру та інших містах. Під обстріл потрапили житлові райони, енергетичні об’єкти, транспортні вузли та інша цивільна інфраструктура.
У Києві були пошкоджені університетські корпуси, культурні установи, частина парку Шевченка та пішохідний міст. Загинули 11 людей, 89 були поранені. Із жовтня російські сили систематично атакували електростанції, підстанції, об’єкти теплопостачання та електромережі. Мільйони українців залишалися без світла, води й опалення в період зниження температури.
15 листопада 2022 року Росія випустила по цілях у різних регіонах України близько 90 ракет. Енергетичні об’єкти зазнали пошкоджень, у Києві були уражені також житлові будинки. На початок грудня під час атак на енергетичну інфраструктуру та пов’язаних із ними ударів загинули щонайменше 77 цивільних, ще 272 людини були поранені.
Аналітики Фонду Карнегі оцінювали кампанію проти української енергосистеми як спробу послабити здатність України вести війну та посилити тиск на суспільство. Інститут вивчення війни дійшов висновку, що повітряна кампанія, пов’язана із Суровікіним, не досягла стратегічної мети, але принесла цивільному населенню додаткові страждання.
Окремі атаки показують ціну цієї кампанії. 23 листопада 2022 року російський боєприпас влучив у житловий район Вишгорода Київської області. Було пошкоджено кілька багатоповерхівок, загинули семеро людей, 35 були поранені, серед них шестеро дітей. Тієї ж ночі ракета влучила в пологове відділення лікарні у Вільнянську Запорізької області. Частину медичного корпусу зруйновано, загинув новонароджений хлопчик, якому було два дні.
16 грудня ракета влучила у триповерховий житловий будинок у Кривому Розі. Один із під’їздів обвалився. Загинули четверо людей, зокрема дитина, ще 13 були поранені.
Що вже встановила міжнародна юстиція
Російська кампанія проти української енергетичної інфраструктури отримала процесуальну оцінку Міжнародного кримінального суду. У 2024 році суд видав ордери на арешт генерал-лейтенанта Сергія Кобилаша, адмірала Віктора Соколова, колишнього міністра оборони Росії Сергія Шойгу та начальника Генерального штабу Валерія Герасимова.
Судді зазначили, що існують достатні підстави підозрювати воєнні злочини, пов’язані з ударами по цивільних об’єктах і надмірною побічною шкодою для цивільного населення. Систематичний характер кампанії, за їхньою оцінкою, потребує розгляду також у контексті можливих злочинів проти людяності.
Суровікін не належить до російських генералів, щодо яких Міжнародний кримінальний суд публічно повідомляв про виданий ордер на арешт. Водночас Європейський Союз у 2022 році включив його до санкційного списку, пославшись на роль генерала в період масштабних російських повітряних атак по цивільних цілях, зокрема українській енергетичній інфраструктурі. Санкції проти нього також запровадили Велика Британія, Швейцарія, Австралія, Нова Зеландія, Україна та Японія.
Санкції є політичними та економічними заходами, а не кримінальним вироком. Вони не замінюють доказування індивідуальної відповідальності в суді.
Британська газета The Telegraph писала, що Володимир Путін нібито наказав Суровікіну зруйнувати мости в Києві. Це слід розглядати як повідомлення про непідтверджений судом можливий наказ, а не як встановлений факт. Київські мости мають значення не лише для транспорту: вони забезпечують рух цивільних, роботу екстрених служб, доступ до лікарень, постачання та функціонування міста. Водночас юридична оцінка атаки на такий об’єкт залежала б від його військового статусу, мети удару, воєнної необхідності, очікуваної шкоди цивільним і способу проведення операції.
Документовані удари дають серйозні підстави для перевірки можливої командної відповідальності Суровікіна. У Сирії сили, якими він командував або які діяли в межах очолюваної ним військової структури, були залучені до кампаній із масштабним ураженням цивільної інфраструктури. В Україні він перебував на найвищій оперативній посаді на початку тривалої кампанії проти енергосистеми та інших цивільних об’єктів.
Але наявність атак не тотожна доказу особистої вини командувача. Слідчим потрібно пов’язати конкретні операції з наказами, рішеннями та отриманою інформацією, а також встановити, чи мав Суровікін ефективний контроль над залученими підрозділами і чи знав або повинен був знати про незаконні дії.
Тому справа генерала залишається відкритою саме на рівні ланцюга командування. Задокументовані жертви та руйнування визначають масштаб шкоди й необхідність розслідування, але остаточний висновок про особисту відповідальність може з’явитися лише після встановлення конкретних наказів, знань і реальних можливостей контролю.
