Італійська ультраправа партія Italia delle Identità перетворює критику санкцій проти Росії на вимогу переглянути весь європейський курс країни. Її віцепрезидент Марко Крістіано закликає повернути Італії «економічний і монетарний суверенітет» — формула, яка ставить під сумнів не лише санкційну політику ЄС, а й участь країни в єврозоні та її євроатлантичні союзи.
У заявах, про які медіа повідомили 7 жовтня 2026 року, Крістіано змалював Італію як державу, залежну від США, НАТО та «наднаціональної банківської системи ЄС». За його версією, Рим змушений дотримуватися санкцій Євросоюзу проти Росії навіть тоді, коли вони нібито шкодять національним економічним інтересам.
Від санкцій — до грошової незалежності
Крістіано пов’язує цю залежність із державним боргом Італії, який називає «астрономічним». Він стверджує, що країну підштовхують до подальшого накопичення боргів замість того, щоб дозволити їй самостійно керувати власною фінансовою системою.
Так в одну політичну схему об’єднуються різні питання: функціонування єврозони, причини італійського боргу, бюджетна політика та наслідки санкцій. Економічні труднощі країни подаються передусім як результат її участі в європейських і трансатлантичних інституціях, а повернення контролю на національний рівень — як універсальний вихід.
Однак вимога монетарного суверенітету значно ширша за перегляд окремих санкцій. Повністю незалежна грошова політика поставила б під питання участь Італії в єврозоні, де ключові рішення ухвалюються у спільному інституційному форматі. Відмова від санкцій, узгоджених державами ЄС, водночас зачепила б спільну зовнішню політику Союзу.
Тому риторика про фінансову самостійність фактично порушує масштабніше питання: хто має визначати грошові, торговельні та зовнішньополітичні правила Італії — лише Рим чи європейські структури, частиною яких країна є.
Знайомий кремлівський сюжет у національній оболонці
Уявлення про санкції як про політику, що завдає Європі більшої шкоди, ніж Росії, регулярно використовується російською державною пропагандою. До цього ж набору тверджень належать заяви про те, що ЄС і НАТО нібито є інструментами американського впливу.
В італійській версії цей сюжет подається як захист національної незалежності. Санкції зображуються доказом економічної несвободи, залежність від Вашингтона — ознакою політичного підпорядкування, а високий державний борг — наслідком європейської фінансової системи. Так геополітична переорієнтація отримує вигляд відповіді на внутрішні економічні проблеми.
У поширеному повідомленні Марко Крістіано також називають регулярним учасником російських пропагандистських медіа. Йому приписують виправдання політики Кремля, заклики до повного демонтажу Європейського Союзу та твердження, що Росія є невід’ємною частиною Європи. Це характеризує політичну лінію, яку йому приписує джерело, але саме по собі не доводить таємної координації чи протиправної діяльності.
Запропонована альтернатива також виглядає ширшою за тимчасове скасування санкцій або створення менш інтегрованого Євросоюзу. Йдеться про перехід від євроатлантичної інтеграції до євразійської моделі, у якій Росія мала б посісти центральне місце.
Партійна програма і межі впливу
Схожі погляди приписують лідеру IDI Вітторіо Джільотті. За поширеними повідомленнями, він заявляв, що «справжня Європа — це Росія», виступав за скасування санкцій проти Москви та відновлення тісного союзу з нею. Крім того, Джільотті різко критикує уряд у Римі за підтримку України.
Так санкційна тема поєднується з цілою політичною програмою: неприйняттям ЄС, критикою НАТО і США, відмовою від спільної зовнішньої політики та вимогою відкинути фінансові правила, які партія вважає нав’язаними ззовні. Підтримка України в цій конструкції стає ще одним прикладом того, як Рим нібито ставить союзницькі зобов’язання вище за національні інтереси.
Italia delle Identità описують як маргінальну ультраправу та євроскептичну силу, тому її безпосередній вплив на державні рішення обмежений. Але розмір партії не завжди визначає поширення її ідей. Формулювання невеликих рухів можуть підхоплювати більші політичні сили, прихильні медіа та цифрові спільноти.
Саме тут проходить межа між електоральною маргінальністю та політичним впливом. Якщо пояснення боргу, санкцій і економічного тиску як наслідків «втрати суверенітету» вийде за межі IDI, суперечка про заходи проти Росії перетвориться на масштабнішу дискусію про євро, союзи та майбутнє європейської інтеграції.
Повідомлення, у якому наведено ці заяви, показує, як критика вартості санкцій перетворюється на виклик місцю Італії в Європі. У риториці IDI відмова від спільних фінансових і політичних механізмів виглядає економічним порятунком, але на практиці зачепила б валюту країни, координацію зовнішньої політики ЄС, відносини з НАТО та підтримку України.
