До кінця 2025 року російський бізнес не вчасно закрив державні аванси на 1,5 трлн рублів. Загальна дебіторська заборгованість держави перед підприємствами сягнула 16,9 трлн рублів — суми, яка вже не виглядає тимчасовим бухгалтерським залишком, а дедалі більше нагадує заморожену ліквідність.
Про це 12 жовтня 2026 року повідомили «Ведомости», посилаючись на висновок Рахункової палати РФ щодо виконання федерального бюджету за 2025 рік. Дані показують суперечливу картину: темп приросту заборгованості сповільнився, але сам накопичений обсяг продовжив збільшуватися.
Повільніше зростання не означає розв’язання проблеми
Прострочена дебіторська заборгованість за виданими державою авансами зросла з 477,2 млрд рублів у 2020 році до 1,5 трлн рублів наприкінці 2025-го — більш ніж утричі. Водночас у повідомленні про виконання бюджету наведено приріст за 2025 рік на 675,5 млрд рублів, або 4,2%. Ці показники, імовірно, стосуються різних зрізів дебіторської заборгованості, оскільки самі по собі не складаються в одну арифметичну послідовність. Тому безпечніше розглядати 1,5 трлн рублів як підсумковий обсяг прострочених авансів, а 4,2% — як заявлений річний темп зростання відповідного показника у звіті.
Для порівняння, ширша державна дебіторська заборгованість зростала значно швидше: на 52,8% у 2022 році, на 32,3% у 2023-му та на 32,2% у 2024-му. Отже, у 2025 році накопичення справді сповільнилося. Але зниження темпу не свідчить, що старі зобов’язання були погашені: загальна сума знову зросла.
Наприкінці 2025 року прострочені аванси становили близько 9% усієї державної дебіторської заборгованості. Загальний показник за сім років збільшився більш ніж учетверо — з 3,9 трлн рублів у 2019 році до 16,9 трлн рублів у 2025-му. За наведеними у висновку даними, це дорівнює приблизно 39,3% касових видатків федерального бюджету.
Сам по собі відкритий борг не доводить шахрайства чи навмисного невиконання контракту. Договір може залишатися незакритим через незавершені роботи, неприйняті документи, перенесення строків або тривале фінансове узгодження. Проте масштаб і сталість таких залишків вказують на проблему управління державними коштами: аванси перераховані, а остаточного результату або формального розрахунку ще немає.
Найбільші суми — у промисловості та інфраструктурі
У відкритій частині звіту найбільший обсяг дебіторської заборгованості за виданими авансами припав на Мінпромторг — 321,2 млрд рублів. За рік його показник збільшився на 118,5 млрд рублів, або 30%.
Мінтранс накопичив 298,5 млрд рублів, збільшивши суму на 51,3 млрд. У Мінбуду відкриті аванси становили 202,1 млрд рублів — на 69,1 млрд більше, ніж роком раніше, або на 34,6%.
Найшвидше у відсотковому вимірі зростала заборгованість Мінсхідрозвитку: на 70,2%, до 175,4 млрд рублів. Така концентрація найбільших залишків у відомствах, відповідальних за промислові, транспортні, будівельні та регіональні проєкти, може відображати великий масштаб довгострокових контрактів. Водночас оприлюднені цифри не дають змоги визначити, яка частина коштів припадає на реально незавершені роботи, а яка — на адміністративні затримки із закриттям договорів.
Аванс втрачає купівельну спроможність раніше, ніж завершується контракт
Одна з можливих причин накопичення боргів — розрив між моментом виплати авансу та завершенням робіт. Якщо суму розраховують за цінами на сировину, логістику й працю на дату підписання контракту, інфляція здатна швидко зменшити її реальну купівельну спроможність. Грошей, які спочатку здавалися достатніми, може не вистачити до завершення передбаченого етапу.
За наведеними даними, у деяких контрактах аванс може сягати 100% їхньої вартості. Якщо дорожчають матеріали, перевезення, обладнання та робоча сила, підряднику доводиться додавати власні або позикові кошти. Це зменшує рентабельність, затримує розрахунки із субпідрядниками та посилює залежність від банківського фінансування.
Фінансування також не гарантує фізичної спроможності виконати замовлення. Дефіцит кваліфікованих працівників, перебої з постачанням сировини та труднощі з отриманням імпортного обладнання можуть залишити компанію з грошима, але без необхідних людей, компонентів чи техніки. У такому разі виникає затримка між отриманням авансу та фактичним прийманням робіт.
Наслідками можуть стати штрафи, пеня або ризик потрапити до реєстру недобросовісних постачальників. Проте доступні дані не показують, яку частку 1,5 трлн рублів пояснюють інфляція, кадровий дефіцит, перебої з поставками, зміни контрактів чи інші фактори.
Кінець бюджетного року збільшує розрив
Окремий ризик створює практика укладання великої кількості державних контрактів у четвертому кварталі із завершенням до 31 грудня. За кілька тижнів підрядник має закупити матеріали, організувати виробництво, доставити продукцію, пройти перевірку та оформити приймання. Аванс у цей час уже може бути перерахований, тоді як виконати весь обсяг робіт до кінця фінансового року фізично складно.
Без підписаних актів остаточний платіж затримується, а зобов’язання переходить на наступний рік. На початку нового бюджетного періоду ліміти можуть тимчасово блокуватися під час переоформлення або перезапуску програм. Компанія тим часом продовжує виплачувати зарплати, розраховуватися з постачальниками та обслуговувати кредити.
Такий механізм сам по собі не доводить незаконності контракту чи навмисного затягування робіт. Але адміністративна пауза здатна перетворитися на тривалу кризу ліквідності. Для держави аванс залишається незакритою вимогою, а для підрядника — джерелом ланцюга боргів перед працівниками, субпідрядниками й банками.
Кошти є, але бюджет не може ними вільно скористатися
Сума 16,9 трлн рублів важлива не лише як бухгалтерський показник. Поки контракти не завершені, аванси не повернуті або зобов’язання не врегульовані офіційно, ці гроші не можна швидко спрямувати на інші потреби. Чим довше залишки зберігаються, тим менше гнучкості має бюджет для реагування на нові видатки чи непередбачені проблеми.
Міністерствам доводиться одночасно перевіряти виконання робіт, визначати, які аванси покриті фактичними поставками, і вирішувати, які суми потрібно стягувати назад. Штрафи, пеня та виключення з реєстру ненадійних постачальників залишаються доступними інструментами, однак зростання дебіторської заборгованості свідчить, що вони не зупинили її накопичення.
Тож головне питання після 2025 року — не те, чи сповільнилося зростання. Воно сповільнилося. Важливо інше: чи почне баланс у 16,9 трлн рублів скорочуватися завдяки завершеним контрактам і поверненим авансам, чи лише зростатиме повільніше, залишаючи старі зобов’язання замороженими в російських бюджетних рахунках.
