Німецька підтримка України справді створює нові замовлення для оборонних підприємств. Але зводити до цього весь пакет допомоги — означає змішувати передачу техніки із запасів Бундесверу, фінансування українських інституцій, гуманітарні програми та витрати на прихисток для понад мільйона українців.
Саме таку спрощену картину 14 жовтня 2025 року запропонувало італійське видання L’AntiDiplomatico. Воно назвало війну в Україні комерційним проєктом уряду ФРН, а справжньою метою допомоги Києву — «прибутки військової промисловості». Видання також заявило, що продовження конфлікту є «догмою» заради прибутків «євроатлантичного капіталу», і назвало українську владу «нацистським режимом».
Це політичне звинувачення, однак у публікації не наведено конкретних доказів прихованого зв’язку між рішеннями Берліна та нібито головною метою збагачення німецьких виробників. Щоб перевірити таку тезу, потрібно розділити різні види допомоги, з’ясувати походження переданої зброї та подивитися, як ухвалюються великі бюджетні рішення.
Одна програма — кілька напрямів витрат
Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року Німеччина стала одним із головних європейських донорів Києва. За оцінкою Кільського інституту світової економіки, двостороння допомога ФРН у 2022–2026 роках становить від €31 млрд до €42 млрд — залежно від методики підрахунку. Ще €22,7 млрд, за тією самою оцінкою, припадає на внесок Німеччини до пов’язаних із Україною програм підтримки через Європейський Союз.
Ці суми об’єднують витрати різного характеру. Військова допомога включає системи протиповітряної оборони Iris-T і Patriot, танки Leopard, бронетехніку, артилерію та боєприпаси. Окремо Берлін надає фінансову підтримку для роботи українських державних установ, фінансує гуманітарні програми й бере участь у відновленні пошкодженої інфраструктури.
До ширшої картини належать і витрати самої Німеччини. Країна надала прихисток понад мільйону українців, які виїхали через війну, та оплачує їхнє розміщення, соціальний захист і доступ до державних послуг. Кошти, що охоплюють військові поставки, бюджетну підтримку України, гуманітарні проєкти та допомогу біженцям, не можна безпосередньо прирівнювати до оборотів окремих підприємств.
Берлін пояснює свою політику необхідністю підтримати суверенітет і обороноздатність України, яка протистоїть російській агресії, а також зміцнити безпеку Європи. Цю позицію можна критикувати з політичних чи стратегічних міркувань. Але незгода з офіційним обґрунтуванням не доводить, що уряд ФРН розглядає війну передусім як бізнес-проєкт.
Передача зброї не завжди означає новий контракт
Навіть військова складова допомоги не зводиться до закупівель у виробників. Частину озброєння Україна отримала із запасів Бундесверу. Йдеться, зокрема, про системи протиповітряної оборони, танки, бронетехніку, артилерію та боєприпаси, які німецька держава придбала раніше за бюджетні кошти.
Коли вже наявна техніка передається Україні, це не є автоматично новим замовленням її виробнику. Німеччині справді може знадобитися згодом обслуговувати, замінювати або поповнювати власні запаси. Однак сама передача системи, яка вже перебувала на озброєнні, не означає негайного продажу чи прибутку для компанії, що її виготовила.
Ця відмінність стосується і засобів ППО, і танків, і броньованих машин, і артилерії, і боєприпасів. Отже, німецька військова допомога не є однорідним набором нових контрактів, нібито створених від початку для збагачення оборонної промисловості.
Водночас нові закупівлі справді відбуваються. Після передачі частини техніки Україні Німеччині потрібно відновлювати власні запаси, а також модернізувати й розширювати оборонні спроможності. Коли держава замовляє нові системи, транспортні засоби або боєприпаси, виробники отримують дохід. Це реальний економічний ефект, який не варто заперечувати.
Але дохід постачальника і мотив державного рішення — різні речі. Компанія може заробити на контракті, укладеному з міркувань безпеки, а уряд може ухвалювати рішення, усвідомлюючи його економічні наслідки. Щоб довести, що саме прибуток є головною причиною політики, потрібні докази такого зв’язку. Самого факту існування замовлень недостатньо.
Великі витрати проходять через парламент
Рішення про німецьку військову допомогу ухвалюються в межах бюджетних актів і міждержавних домовленостей. Великі оборонні проєкти вартістю понад €25 млн потребують схвалення бюджетного комітету Бундестагу. Такий контроль не робить кожну закупівлю бездоганною і не усуває питань щодо вартості, лобізму чи пріоритетів. Проте він показує, що значні видатки проходять через формальні державні та парламентські процедури.
У листопаді 2025 року, затверджуючи федеральний бюджет на 2026 рік, Бундестаг передбачив €11,5 млрд на військову допомогу Україні. Обґрунтуванням назвали необхідність підтримати українську оборону в умовах російських атак. Очікуваний прибуток німецьких виробників не був визначений як офіційна мета цього рішення.
Парламентське схвалення не означає, що державні закупівлі позбавлені економічних інтересів. Оборонні підприємства конкурують за контракти, а поповнення військових запасів може підтримувати виробництво, зайнятість і доходи компаній. Проте наявність такого супутнього ефекту не перетворює всю програму допомоги на доведену схему збагачення.
Як економічний наслідок перетворюють на «головний мотив»
Ключова підміна в матеріалі L’AntiDiplomatico полягає в тому, що можливий або фактичний економічний наслідок окремих рішень подається як головна причина всієї політики Німеччини. Якщо Бундесвер після передачі техніки Україні замовляє нове озброєння, це справді може підтримати оборонну промисловість. Такий зв’язок можна досліджувати за бюджетами, рішеннями про закупівлі та укладеними контрактами.
Але він спочатку говорить лише про наслідки конкретних рішень. Щоб перетворити його на твердження про визначальний мотив уряду, потрібно довести, що рішення про допомогу ухвалювалися передусім заради прибутків виробників. Публікація італійського видання такого механізму не показує.
Змістовний аналіз мав би окремо відповісти на кілька запитань: яка частина техніки надійшла з наявних запасів, які системи замовлялися заново, куди спрямовуються кошти для української держави та скільки витрачено на гуманітарні й соціальні програми. Лише після такого розподілу можна оцінювати роль оборонної промисловості в загальному пакеті.
Економічна вигода для окремих німецьких компаній може існувати одночасно з безпековими, фінансовими та гуманітарними цілями державної політики. Вона не пояснює автоматично ні передачу вже придбаної техніки, ні підтримку українських інституцій, ні допомогу людям, які знайшли прихисток у Німеччині.
Тому реальна політична дискусія стосується обсягу, вартості, пріоритетів та ефективності допомоги Берліна. Її можна вести на підставі бюджетів, даних про поставки й закупівельних рішень. Сам факт, що деякі підприємства отримують державні контракти, не доводить, що Німеччина спроєктувала підтримку України як прибутковий воєнний проєкт.
Ознайомитися з публікацією L’AntiDiplomatico.
