У Росії політичне переслідування дедалі частіше починається не з нового допису чи публічної заяви, а з давнього платежу, контакту або участі в організації, яку влада згодом заборонила. За перші дев’ять місяців 2026 року кількість нових фігурантів справ, пов’язаних з обмеженням свободи об’єднань, зросла на 50% — із 219 до 328 осіб.
Водночас кількість людей, переслідуваних за публічні висловлювання, скоротилася на 22% — із 487 до 380. Ця зміна не свідчить про послаблення контролю. Вона показує, що російські силові органи дедалі активніше переводять політичну незгоду в площину «екстремізму», «терористичної діяльності» та загроз державній безпеці.
Дані правозахисників, оприлюднені 6 жовтня 2026 року, не доводять, що кожна справа є сфабрикованою або що Федеральна служба безпеки Росії особисто ініціює кожне переслідування. Але вони фіксують зміну самої конструкції репресій: влада дедалі частіше оцінює не лише те, що людина сказала сьогодні, а й те, з ким вона контактувала, кому переказувала гроші та в яких організаціях брала участь раніше.
Коли минуле повертається у кримінальну справу
Найбільше зростання зафіксували серед прибічників Олексія Навального. Кількість переслідуваних у цій категорії збільшилася на 107% — із 69 до 143 осіб. За даними правозахисників, значна частина приросту пов’язана зі звинуваченнями у фінансуванні екстремізму через пожертви до Фонду боротьби з корупцією, який російська влада визнала екстремістською організацією. За один квартал з’явилося 40 нових справ проти донорів фонду.
Зросла також кількість переслідуваних «Свідків Єгови» — із 45 до 91 особи. Справи проти прибічників руху «громадяни СРСР» збільшилися з 13 до 29, а щодо прихильників «Артпідготовки» — з 20 до 44.
Ці рухи мають різні погляди та цілі. Їх об’єднує передусім місце в російській системі кримінального переслідування: вони фігурують у справах проти організацій, заборонених або оголошених екстремістськими владою. Після такої заборони старі списки учасників, платіжні дані, листування чи контакти можуть знову стати матеріалом для слідства.
Це не означає, що будь-який давній контакт автоматично є злочином. Його юридичне значення залежить від дати, характеру дії та доказів у конкретній справі. Однак механізм створює для людини довготривалу зону ризику: епізод, який на момент здійснення не призвів до кримінального переслідування, згодом можуть оцінити через новий правовий статус організації.
Так старий внесок, повідомлення або знайомство перетворюються на частину сучасного обвинувачення. Для активістів і звичайних прихильників заборонених структур це означає, що завершений епізод біографії може залишатися потенційною підставою для справи роками.
ФСБ присутня у двох із трьох політичних справ
Ще один показник стосується підслідності. За даними правозахисників, статті, розслідування за якими належить до компетенції ФСБ, присутні у 67% політичних справ — приблизно у двох із трьох. Це не означає, що спецслужба здійснює кожну процесуальну дію. Проте її сфера повноважень дедалі сильніше визначає, які форми політичної активності влада відносить до загроз безпеці.
У 2026 році кількість нових фігурантів справ за заклики до екстремізму зросла на 26%. Переслідування за заклики до дій проти державної безпеки збільшилися на 13%. Такі статті дають слідству змогу об’єднувати дуже різні дії в одну безпекову конструкцію: публічну заяву, фінансову підтримку або спілкування із забороненою групою можуть подати як елементи ширшої загрози.
Правозахисники розцінюють цю динаміку як ознаку посилення інституційного впливу ФСБ на межі допустимої політичної поведінки. Це оцінка загальної тенденції, а не доказ того, що спецслужба фальсифікувала матеріали в кожній справі або відкривала їх винятково заради розширення своїх повноважень.
Зменшення кількості справ за окремі дописи та реакції в інтернеті тому не можна автоматично вважати пом’якшенням репресій. Допис має конкретну дату й текст. Організаційний зв’язок можна збирати з багатьох джерел, поєднуючи людину з іншими учасниками, переказами та діями, що відбулися багато років тому.
На 25% — із 210 до 263 осіб — зросла кількість переслідуваних у справах, пов’язаних із терористичними організаціями та спільнотами, а також зі сприянням терористичній діяльності. Це одні з найтяжчих звинувачень у російському кримінальному праві, які можуть призводити до тривалих термінів ув’язнення.
Окуповані території як зона найжорсткішого переслідування
Найбільший розрив зафіксовано на тимчасово окупованих Росією територіях України. Там припадає 9,1 справи на 100 тисяч мешканців, тоді як у Росії загалом — 1,2. Показник вищий більш ніж у сім разів.
Йдеться про зареєстровані справи, а не про весь масштаб примусу. Крім того, достовірно визначити чисельність населення на окупованих територіях складно. Попри ці обмеження, різниця вказує на окреме середовище правозастосування, у якому підозру в нелояльності легше перетворити на кримінальне обвинувачення.
Важлива не лише кількість справ, а й критерій, за яким їх відкривають. Коли передбачуване ставлення людини до держави стає самостійним питанням безпеки, межа між опозицією, незгодою та злочином дедалі більше залежить від трактування слідчих.
Це не означає, що всі методи, застосовані на окупованих територіях, автоматично поширяться на інші регіони Росії. Проте практики, сформовані в надзвичайних умовах, із часом можуть сприйматися як допустимі. Для мешканців інших регіонів це створює ризик розширення моделі, у якій саме припущення про нелояльність набуває кримінально-правової ваги.
Від залякування до багаторічної ізоляції
Кількість політичних в’язнів зросла з 1680 наприкінці 2025 року до 1825 у жовтні 2026-го. За оцінкою правозахисників, ця динаміка свідчить про дедалі частіше використання тривалого позбавлення волі, яке на роки усуває активістів із суспільного життя. Попередження, адміністративні покарання та короткі затримання не зникли, але дедалі частіше доповнюються кримінальними справами з довгостроковими наслідками.
Справи, побудовані навколо організацій, зручні для розширеного тлумачення. Вони дають змогу повертатися до давніх дій, використовувати вже наявні реєстри та пов’язувати одну людину з ширшою структурою. Для обвинуваченого це означає дедалі меншу передбачуваність: поведінка, яка здавалася незначною або давно завершилася, може набути нового значення після заборони організації.
Тенденцію описували The Insider, монітор політичних репресій «Меморіалу», «Нова Європа», телеграм-канал The Insider та «Агентство».
Відкрите питання полягає в тому, чи залишиться переслідування за зв’язки із забороненими організаціями інструментом проти окремих груп, чи стане універсальним способом контролю політичного життя. Поки старі пожертви, контакти й списки учасників можуть через роки з’являтися у справах про державну безпеку, межі ризику визначає не лише те, що людина робить сьогодні, а й те, що слідство здатне відновити з її минулого.
