Європейський Союз готує жорсткіші візові правила для громадян Росії, але формальна пропозиція Єврокомісії очікується лише в січні 2027 року. Польща, Швеція та Естонія вимагають швидшої і спільної відповіді, побоюючись, що відмінності між національними процедурами залишають прогалини у спільному просторі Шенгену.
У 2025 році країни Шенгенської зони видали росіянам близько 478 тисяч туристичних віз, багато з яких були багаторазовими. Ця цифра сама по собі не свідчить про зловживання чи причетність мандрівників до злочинів, але показує масштаб можливих наслідків, якщо ЄС змінить спільний порядок доступу.
На кону — не лише кількість туристичних поїздок. Європейські уряди намагаються визначити, як зменшити потенційні ризики диверсій, підпалів та інших гібридних операцій, які вони пов’язують із діяльністю російських державних структур, не перетворивши громадянство на автоматичний доказ небезпеки.
Спільний простір, різні рішення
Шенгенську візу видає конкретна країна, однак за чинними правилами вона може дозволяти подорожі значною частиною зони без регулярних перевірок на внутрішніх кордонах. Тому рішення одного консульства потенційно впливає на безпеку інших держав.
Прихильники спільної політики вказують і на іншу проблему: заявник, якому відмовили в одній країні, за певних умов може звернутися до іншої. Це не означає автоматичного порушення правил, але різниця у вимогах та практиці розгляду заяв може послаблювати обмеження, запроваджені окремими урядами.
У червні дев’ять держав ЄС, а також Ісландія та Норвегія закликали до узгодженого підходу у видачі віз громадянам Росії. Польща, Швеція та Естонія тепер наполягають не лише на єдиних правилах, а й на скороченні кількості виданих документів.
Міністр юстиції Швеції Гуннар Стрьоммер назвав чинну візову систему загрозою для безпеки Європи на тлі занепокоєння можливими диверсіями, підпалами та іншими формами гібридної війни. Йдеться про підозри й оцінки урядів щодо операцій, які можуть бути пов’язані з російськими спецслужбами. Вони не доводять, що звичайні російські туристи беруть участь у таких діях.
Єврокомісар із питань міграції Магнус Бруннер також закликав держави-члени видавати росіянам менше віз. «Ніколи не знаєш, хто насправді ці туристи», — сказав він, обґрунтовуючи потребу в суворішій перевірці заявників. Ця заява відображає політичне занепокоєння, але не є доказом того, що кожен російський заявник становить загрозу.
Естонська пропозиція охоплює колишніх військових
Наймасштабнішу ініціативу наразі висунула Естонія. Таллінн пропонує заборонити в’їзд до ЄС колишнім військовослужбовцям російської армії. За оцінкою естонської сторони, йдеться приблизно про 650 тисяч людей.
Міністр закордонних справ Естонії Маргус Цахкна припускає, що частину колишніх військових російські спецслужби можуть використати для терористичних атак, диверсій, насильства або операцій впливу. Це оцінка та попередження естонського уряду щодо потенційного ризику, а не встановлений факт стосовно всієї групи. Саме по собі військове минуле не доводить зв’язку людини зі спецслужбами чи участі в незаконній діяльності.
Для реалізації такої заборони державам довелося б вирішити низку практичних питань. Як надійно підтверджувати факт служби, якщо документи недоступні або неповні? Скільки має тривати обмеження? Чи потрібні винятки з гуманітарних, сімейних або професійних причин? І які критерії дозволять відрізнити конкретний індивідуальний ризик від самого факту колишньої служби?
Така політика не може зводитися лише до зміни візових анкет. Вона потребуватиме обміну інформацією між консульствами, службами безпеки та прикордонними відомствами. Людина, яку пропустили через один зовнішній кордон Шенгенської зони, зазвичай може продовжити подорож до інших держав без звичайних перевірок на внутрішніх кордонах.
Прихильники жорсткішої лінії тому вимагають посилити перевірку заявників, обмін розвідувальною інформацією та координацію прикордонного контролю. Водночас пропозиція Естонії демонструє головну суперечність дискусії: заборону за категорією простіше сформулювати й застосувати, але вона може зачепити людей, щодо яких немає жодних конкретних безпекових даних.
Що означає відкладення до січня 2027 року
Термін, обраний Єврокомісією, вже став частиною політичної суперечки. Уряди, які вважають гібридні загрози невідкладними, стверджують, що очікування до січня послабить превентивний ефект майбутніх заходів. Поки нові правила не запропоновані та не погоджені, країни продовжують працювати в межах чинного режиму.
Критика стосується не лише швидкості, а й змісту можливого рішення. ЄС має визначити, чи посилювати процедури для всіх російських заявників, обмежувати доступ окремих категорій мандрівників або робити головний акцент на індивідуальних ознаках ризику. Кожен із цих варіантів матиме різні наслідки для консульств, прикордонників і людей, які планують поїздки до Європи.
Широке обмеження за громадянством було б простішим в адмініструванні, але перетворило б національність на головний показник небезпеки. Заборона для колишніх військових охоплювала б вужчу категорію, проте все одно стосувалася б сотень тисяч людей із різними біографіями. Адресна перевірка була б точнішою, але вимагала б надійних даних, спільних критеріїв і однакових процедур у всіх державах.
Ефективність будь-якого рішення також залежатиме від того, наскільки узгоджено його застосовуватимуть країни ЄС. Якщо одні держави запровадять суворі обмеження, а інші збережуть м’якші процедури, національні заходи можуть втратити силу всередині простору вільного переміщення. Водночас спільні правила мають бути достатньо чіткими для застосування на зовнішніх кордонах і достатньо обґрунтованими, щоб витримати юридичні оскарження.
Про підготовку обмежень 11 жовтня 2026 року повідомило Politico. Додатковий матеріал опублікувало NEXTA.
Візова суперечка перетворилася на перевірку здатності ЄС діяти як єдина безпекова система. До появи пропозиції Єврокомісії залишається невідомим, чи обере Брюссель меншу кількість віз, посилені індивідуальні перевірки, заборону для колишніх військовослужбовців або вужчий компроміс. Поки що чинні правила залишаються в силі, а європейські уряди сперечаються, як закрити потенційні прогалини, не замінивши адресний контроль колективною підозрою.
