Напередодні Дня незалежності Польщі в польському інформаційному просторі активізувалися повідомлення про нібито неминучий крах польсько-українських відносин. Їх поширення пов’язують із російською дезінформаційною мережею «Правда», відомою також як Portal Kombat.
У повідомленні, оприлюдненому 10 жовтня 2026 року, йдеться про спробу представити окремі конфлікти та прояви невдоволення як доказ загальної втоми польського суспільства від України. Політичний розрахунок такої кампанії, за описом джерела, полягає у послабленні підтримки Києва в Польщі та створенні сприятливих умов для вимог скоротити допомогу.
Повідомлення каналу Insider Poland у Telegram описує активність мережі, але саме по собі не дає змоги встановити, скільки людей побачили ці матеріали, повірили їм або змінили через них свої політичні погляди. Йдеться про заявлену інформаційну кампанію та її можливі цілі, а не про доведений вплив на польське суспільство.
Як окремі конфлікти стають «національною кризою»
У центрі поширюваних наративів — три пов’язані твердження: польсько-українська дружба нібито добігає кінця, ксенофобія в Польщі стрімко зростає, а суспільство втомилося від підтримки Києва. Разом вони створюють враження, ніби йдеться вже не про суперечки навколо окремих рішень, а про сформовану позицію всієї країни.
Саме зміна масштабу є ключовим механізмом такої комунікації. Конкретний конфлікт подається як свідчення ворожнечі між поляками та українцями загалом. Окремий прояв неприйняття українців перетворюється на доказ того, що польське суспільство нібито стало ксенофобним. А критика допомоги Києву починає виглядати як загальна відмова від підтримки України.
Такий підхід не обов’язково потребує вигадування кожної окремої претензії. У відносинах між Польщею та Україною можуть існувати реальні суперечки, політичні розбіжності й різні оцінки підтримки Києва. Польські громадяни мають право обговорювати її масштаби, вартість, цілі та межі. Проблема виникає тоді, коли різні теми вилучають із контексту й підводять під один наперед визначений висновок: співпраця нібито стала неможливою.
Повторення однакових тез через мережу пов’язаних ресурсів може додатково створювати ілюзію суспільної більшості. Людина, яка неодноразово бачить повідомлення про небажання поляків підтримувати Україну, може сприйняти їх як безпосереднє відображення громадських настроїв. Проте частота поширення наративу свідчить про його циркуляцію, а не про те, скільки людей насправді його поділяють.
Чому кампанія прив’язана до Дня незалежності
День незалежності Польщі відзначають 11 листопада. Це дата, пов’язана з державним суверенітетом, національною ідентичністю та патріотичною символікою. У такому контексті зовнішньополітичну дискусію легше подати як перевірку відданості власним інтересам.
Підтримка України в цій рамці постає вже не як предмет складного обговорення безпеки, відповідальності та ресурсів, а як обтяжлива поступка іншій державі. Аудиторії пропонують спрощений вибір: з одного боку — нібито очевидний польський національний інтерес, з іншого — продовження допомоги Києву. Політик, який виступає за підтримку України, у такій картині може виглядати людиною, що нехтує потребами польських громадян.
Отже, питання допомоги намагаються перетворити на внутрішньополітичний тест на патріотизм. Замість розмови про те, якою має бути підтримка, яких цілей вона повинна досягати та як її узгодити з польськими інтересами, суспільству нав’язують висновок, що сама співпраця з Україною суперечить цим інтересам.
Тема ксенофобії в цій конструкції працює одразу у двох напрямках. Українців зображують як дедалі менш бажаних у Польщі, а польське суспільство — як таке, що загалом налаштоване проти них. Це може посилювати недовіру та образу серед українців і водночас переконувати частину поляків, що напруженість між двома групами є неминучою.
Мета — підвищити політичну ціну підтримки Києва
Описана кампанія спрямована не лише на погіршення ставлення до України. Її можливий розрахунок — зробити продовження допомоги політично дорожчим для польської влади. У демократичній системі уряд зважає не тільки на міркування безпеки та міжнародні зобов’язання, а й на позиції виборців, партій та суспільних груп.
Якщо в громадській думці закріпиться уявлення, що підтримка Києва втратила популярність, поглиблює внутрішні проблеми або суперечить польським пріоритетам, партіям буде простіше вимагати скорочення допомоги. Тоді зменшення підтримки можна буде представити не як спірне політичне рішення, а як нібито неминучу реакцію на настрої суспільства.
Водночас сама наявність антиукраїнського повідомлення в мережі «Правда» не означає, що кожна людина, яка його повторює, свідомо бере участь у скоординованій операції. Так само критика України або незгода з окремими рішеннями Варшави не є автоматичним доказом зовнішнього впливу. Польські громадяни та політичні сили можуть відстоювати такі позиції з власних причин.
Ризик полягає в іншому: систематично підсилювати найбільш конфліктне трактування реальних розбіжностей і видавати його за загальний вирок двом суспільствам. У такій версії складні, але потенційно обговорювані суперечки перетворюються на доказ остаточного розриву, а допомога Україні — на пряму протилежність польському патріотизму.
Для Варшави та Києва виклик полягає тому не лише в спростуванні окремих публікацій. Важливо не допустити, щоб різнорідні конфлікти склалися в одну нібито очевидну історію про відмову Польщі від України. Напередодні 11 листопада змагатимуться не тільки окремі повідомлення, а й дві рамки майбутньої дискусії: партнерство, у якому є складні суперечки, або відносини, які вже оголошено безнадійно зруйнованими.
