Візит канцлера Німеччини Фрідріха Мерца до Києва 4 жовтня 2026 року приніс не лише нові домовленості про зброю, енергетику та спільне виробництво. Він також став приводом для двох європейських видань — чеського Prvni Zprávy та італійського L’AntiDiplomatico — представити підтримку України як причину виснаження Європи та погіршення добробуту її громадян.
Суперечка точиться не навколо того, чи коштує допомога грошей. Коштує. Ключове питання інше: чи є ці видатки лише допомогою іншій державі, чи водночас частиною європейської політики стримування російської агресії, розвитку власної оборонної промисловості та підготовки до можливих більших витрат у майбутньому.
Що Німеччина привезла до Києва
Під час зустрічі з Президентом України Володимиром Зеленським Мерц підтвердив, що Німеччина продовжить військову та енергетичну підтримку України. Близько 1 млрд євро вже затверджених бюджетних коштів планують спрямувати на спільне виробництво далекобійного озброєння. Ще 350 млн євро передбачено на відновлення пошкодженої української енергетичної інфраструктури.
Берлін також має поставити Україні тисячі дронів-перехоплювачів для протидії російським безпілотникам із реактивним двигуном. Німецькі та українські компанії підписали низку угод у сферах оборони, виробництва дронів та енергетики.
Канцлер наголосив, що ця співпраця не є односторонньою допомогою. Спільне оборонне виробництво, за його логікою, посилює українські спроможності, але водночас створює замовлення для німецьких підприємств. Підтримка України має значення не лише для її майбутнього, а й для безпеки Європи, заявив Мерц.
Ця аргументація спирається на простий безпековий розрахунок: якщо російські військові спроможності стримуються на території України, європейські держави отримують час для зміцнення власної оборони. У разі збереження або розширення російського військового потенціалу Європі все одно довелося б збільшувати видатки на східний фланг НАТО, протиповітряну й протиракетну оборону, захист критичної інфраструктури та військову готовність.
Як допомогу перетворюють на історію про «затягування пасків»
Prvni Zprávy, коментуючи заяву Мерца про подальшу підтримку України, вдалося до образливої риторики. Видання написало, що «ліниві німецькі дурні» мають довше працювати й ще сильніше затягнути паски. В іншому фрагменті стверджувалося, що головне — аби були задоволені військова промисловість і «київський воєначальник».
L’AntiDiplomatico подало подію в подібній рамці. Видання заявило, що чим активніше німецький канцлер демонструє силу за кордоном, тим більший політичний тиск відчуває всередині країни. Європа, за цією версією, продовжує «інвестувати у війну», одночасно занурюючись у кризу, а якість життя громадян знижується. Звідси автори виводять питання, як довго європейці погоджуватимуться підтримувати таку стратегію.
Обидва матеріали відокремлюють підтримку України від власних інтересів європейських держав і зводять складну дискусію про бюджети, безпеку та промислову політику до прямої схеми: гроші, спрямовані Києву, нібито автоматично забирають у домогосподарств, соціальних програм і внутрішнього розвитку.
Матеріали видань доступні за посиланнями: публікація Prvni Zprávy та публікація L’AntiDiplomatico.
Що показує масштаб витрат
Європейська підтримка України справді потребує значних державних ресурсів. Уряди можуть і мають обговорювати її обсяг, тривалість, контроль за контрактами та розподіл економічних вигод. Але наведені оцінки не свідчать про бюджетний шок, який сам по собі загрожував би фінансовій стабільності Європи.
За оцінкою Кільського інституту світової економіки, європейські уряди в середньому спрямовували на двосторонню військову допомогу Україні близько 0,1% сукупного ВВП на рік. Навіть повна заміна американської військової допомоги підвищила б цей показник приблизно до 0,21% ВВП.
Це не означає, що такі видатки не мають альтернативної вартості або що їх не можна критикувати. Однак наведені частки суттєво відрізняються від масштабу витрат, здатного поставити під загрозу фінансову стійкість європейських держав. Головна розбіжність полягає в тому, як рахувати ці кошти: лише як допомогу Україні чи також як інвестицію у стримування військової загрози.
Якщо українська оборона ослабне, витрати Європи на безпеку не зникнуть. Навпаки, державам може знадобитися більше коштів для посилення східного флангу НАТО, систем протиповітряної оборони, захисту інфраструктури та власних армій. Точну ціну такого сценарію неможливо визначити наперед, оскільки вона залежатиме від подальших політичних і військових подій. Але вибір не зводиться до формули «допомагати Україні або заощадити ту саму суму».
Від допомоги — до промислової політики
Неповним є і твердження, що кошти для України просто зникають із європейської економіки. Значна частина військових витрат проходить через державні замовлення європейським виробникам. Зростання попиту може стимулювати компанії розширювати виробничі потужності, інвестувати в технології та створювати робочі місця.
Це не робить кожен оборонний контракт ефективним і не скасовує конкуренції між видатками на оборону та іншими державними пріоритетами. Економічні вигоди також не розподіляються однаково між країнами та підприємствами. Проте кошти не просто залишають європейську економіку після того, як їх спрямовують на пов’язані з Україною оборонні програми.
Європейський Союз дедалі виразніше поєднує підтримку України з розвитком власної оборонно-промислової бази. Програма EDIP передбачає 1,5 млрд євро на зміцнення оборонної промисловості ЄС та України, зокрема на збільшення виробництва критично важливих компонентів.
У межах механізму Ukraine Support Loan на 2026–2027 роки планується залучити до 90 млрд євро, поєднавши фінансування України з розвитком європейського оборонного виробництва. Йдеться не лише про підтримку Києва, а й про збільшення виробничих можливостей Європи та зменшення її залежності від постачальників озброєнь за межами ЄС.
Енергія, соціальні видатки та спрощена причинність
Обидва видання також пов’язують підтримку України зі зростанням цін на енергоносії та скороченням соціальних можливостей європейців. Однак енергетичні ринки залежать від багатьох чинників. Серед них — нестабільність на Близькому Сході, наслідки війни між США, Ізраїлем та Іраном, а також перебудова європейського енергопостачання після відмови від надмірної залежності від російських ресурсів.
ЄС скоротив частку російського газу у своєму імпорті з 45% у 2021 році до 12% у 2025-му, паралельно диверсифікуючи постачання та розширюючи інфраструктуру для скрапленого природного газу. Перехід потребував коштів і створив нові ринкові ризики, але водночас зменшив можливість одного постачальника використовувати енергетичну залежність як інструмент політичного тиску.
Так само сама наявність видатків на Україну не доводить автоматичного скорочення соціальних бюджетів на аналогічну суму. Підтримка Києва здійснюється через поєднання бюджетної допомоги, кредитів, військових закупівель і спеціальних фінансових інструментів ЄС, зокрема програми Ukraine Facility.
Це не означає, що європейські уряди не змушені робити складний вибір між конкуруючими пріоритетами. Громадяни мають підстави вимагати прозорості контрактів, контролю поставок і пояснення того, як розподіляються витрати та промислові вигоди. Але твердження, ніби кожне євро для України автоматично означає мінус одне євро для соціальних програм, спрощує реальні бюджетні механізми.
Після візиту Мерца політична суперечка в Європі фактично зводиться до двох різних розрахунків. Перший подає допомогу Україні як жертву заради чужої війни. Другий розглядає її як спосіб стримувати російський військовий потенціал на українській території, виграти час для зміцнення європейської оборони та одночасно розвивати власну промисловість.
Відкритим залишається не питання, чи має ця стратегія ціну. Вона її має. Вирішальним стане те, чи вважатимуть європейські виборці нинішні витрати більш керованими, ніж можливі наслідки сильнішої та менш обмеженої російської військової загрози в майбутньому.
