У Польщі дедалі більше людей готові погодитися на повернення обов’язкової військової служби, але це не означає суспільної згоди з такою ідеєю. На тлі побоювань щодо російської агресії в Східній Європі 46% опитаних підтримують відновлення призову, тоді як серед молоді віком 18–24 роки більшість виступає проти.
Про результати опитування 14 жовтня 2026 року повідомило TVP World. Загальний баланс виявився позитивним для прихильників призову: 38% респондентів не підтримують його повернення, а 16% не визначилися.
Вісім пунктів переваги — але не мандат на реформу
Розрив між прихильниками та противниками становить лише вісім відсоткових пунктів. Це робить ідею обов’язкової служби політично помітною, однак не дає підстав говорити про однозначний суспільний запит на конкретний закон чи модель призову.
Зміна настроїв відбувається в умовах, коли безпекова ситуація у Східній Європі сприймається як дедалі небезпечніша. Російська військова загроза повертає до польського публічного обговорення питання про те, скільки громадян має бути підготовлено до оборони країни і якою має бути роль резерву.
Для частини поляків обов’язкова військова підготовка знову виглядає прийнятною ціною за посилення обороноздатності. Логіка прихильників призову полягає в тому, що армія повинна мати не лише професійних військовослужбовців, а й ширше коло підготовлених громадян, яких можна залучити у разі кризи.
Водночас підтримка сильнішої оборони не тотожна готовності особисто проходити службу. Повернення призову означало б, що держава зможе зобов’язувати частину громадян до військової підготовки або служби. Саме ця особиста участь робить питання значно гострішим, ніж просте збільшення оборонних витрат чи розширення армії на добровільній основі.
Молоді поляки не приймають обов’язок, який торкнувся б їх першими
Серед респондентів віком від 18 до 24 років картина протилежна загальній. 53% виступають проти повернення призову, і лише близько 31% його підтримують. Решта не визначилися.
Цей розрив має практичне значення: саме молоді люди найімовірніше стали б першою групою, яку безпосередньо торкнулася б загальна військова повинність. Однак покоління потенційних призовників виявляється найменш готовим погодитися на такий формат.
Для польської влади це створює довгострокову дилему. Потреба в додатково підготовлених військових і резервістах може зростати разом із відчуттям небезпеки в регіоні. Але захід, покликаний швидко збільшити людський ресурс оборони, здатен викликати найбільший спротив саме серед тих, хто мав би його забезпечити.
Вікова різниця також показує, що суспільна дискусія точиться не лише навколо самої загрози. Багато громадян можуть підтримувати посилення оборони як загальну мету, але не погоджуватися з тим, щоб держава визначала їхній час, навчання або роботу через обов’язкову службу. У такому разі питання полягає вже не тільки в чисельності армії, а й у межах державного примусу.
Яким буде наступний крок
Наведені результати не свідчать про ухвалення Польщею конкретного рішення і не описують готового законопроєкту. Так само з них не випливає, якою могла б бути служба в разі повернення: повноцінним призовом, короткостроковою військовою підготовкою чи іншою системою.
Проте опитування фіксує важливий зсув: на тлі російської загрози призов знову став прийнятною для значної частини поляків відповіддю на питання оборони. Одночасно воно окреслює межу цієї підтримки — молодь, яка найімовірніше нестиме основний практичний тягар реформи, ставиться до неї переважно негативно.
Тож перед польською владою постає не просто завдання знайти більше людей для військової підготовки. Їй доведеться вирішити, як посилити оборону так, щоб загальна тривога за безпеку країни перетворилася на готовність до особистої участі — особливо серед покоління, яке найменше хоче приймати обов’язкову службу.
