Поліція Чорногорії спільно з Агентством національної безпеки 9 жовтня 2026 року затримала засновника російського телеграм-каналу «Рибар» Михайла Звінчука та трьох його співробітників. Місцеві медіа пов’язали операцію з підозрою на гібридну діяльність.
За кілька годин справа вийшла далеко за межі чорногорського розслідування. Депутат Держдуми Росії Олексій Журавльов закликав почати війну з НАТО заради звільнення Звінчука. Так правоохоронна операція в країні — члені Альянсу опинилася в центрі інформаційного тиску й військової риторики.
У фокусі розслідування — запланований документальний фільм про узгодження візової політики Чорногорії зі стандартами Європейського Союзу. Цей сюжет показує, як технічне питання може бути перетворене на суперечку про суверенітет, економіку й національну ідентичність.
Як візові правила стають політичним сюжетом
За повідомленнями чорногорського видання «Вієсті», представники мережі кілька днів перебували під наглядом після прибуття до країни. Офіційною метою поїздки була зйомка документального відео про гармонізацію чорногорських візових правил із нормами ЄС. Та, за цими повідомленнями, матеріал мав подати європейську інтеграцію як нав’язаний ззовні процес, небезпечний для туризму, економіки та національних інтересів.
Візова політика зручна для такого повідомлення, бо безпосередньо стосується подорожей, туристичного потоку, ділових контактів і перетину кордонів. Обговорення можливих наслідків зміни правил саме по собі є легітимним. Але його легко перевести в іншу площину: зближення з ЄС нібито означає втрату національного контролю.
У такій схемі реальні побоювання стають основою ширшого політичного висновку. Можливі труднощі для туристичного бізнесу перебільшуються, переваги спільних правил залишаються поза увагою, а переговорний процес подається як диктат. У результаті суперечка про конкретну політику перетворюється на протиставлення «національних інтересів» і європейського курсу.
Це не обов’язково робиться за допомогою однієї легко спростовної неправди. Впливова кампанія може працювати через добір фактів, акцент на потенційних втратах, замовчування контексту й емоційне оформлення матеріалу. Саме тому важливо встановити не лише зміст майбутнього відео, а й те, хто його замовляв, із ким контактували учасники та для якої аудиторії його готували.
Чорногорія є чутливим майданчиком для таких повідомлень. Країна входить до НАТО й має статус кандидата на вступ до ЄС. Її політичні дискусії водночас охоплюють питання національної ідентичності, зовнішньополітичної орієнтації та темпів європейської інтеграції. Контент, створений у Чорногорії, може поширюватися і в інших країнах Західних Балкан, де відрізняються медійні середовища та рівень стійкості до дезінформації.
Що відомо про «Рибаря» — і що ще має довести слідство
«Рибар» — російський провоєнний медіапроєкт, пов’язаний із підтримкою агресії проти України. За наданими даними, Звінчук перебуває під санкціями Європейського Союзу, Великої Британії, Швейцарії, Австралії та України.
Британський уряд описує «Рибаря» як організацію, що проводить операції впливу та приховує зв’язки з російськими державними структурами. За оцінкою Лондона, мережу частково координує адміністрація президента Росії, її фінансує державна технологічна корпорація «Ростех», а сама мережа співпрацює з російською розвідкою. Британська сторона також заявляє, що проєкт прагне розпалювати політичні й расові суперечності, ненависть і насильство за допомогою пропаганди.
Це оцінки британського уряду, а не висновок чорногорського суду. Вони пояснюють, чому присутність команди розглядалася не лише як медійна діяльність. Зйомка політичної теми за кордоном сама по собі не доводить порушення закону. Питання безпеки виникає тоді, коли правоохоронці вбачають ознаки скоординованої кампанії або використання виробництва в інтересах іноземної держави.
Тому юридично вирішальними будуть конкретні докази: які матеріали створювалися, які контакти встановили учасники, як планували поширювати відео та чи виходила діяльність за межі заявленого документального проєкту. Саме затримання й репутація каналу не можуть замінити доказування.
Доступні повідомлення описують операцію як дії проти підозрюваної гібридної активності. Вони не встановлюють остаточної відповідальності кожного із чотирьох затриманих. Чорногорським органам влади ще належить обґрунтувати правові підстави затримань і розмежувати підтверджені факти, розвідувальні оцінки та політичні заяви.
Від затримання — до погроз війною
Реакція з Москви різко підвищила ставки. Журавльов, заступник голови комітету Держдуми з оборони, закликав розпочати війну з НАТО заради звільнення Звінчука. Він також послався на нещодавно ухвалений російський закон про використання збройних сил для захисту росіян за кордоном.
Це не було офіційним оголошенням військової операції й не доводить, що Росія готує втручання. Однак політичний зміст заяви полягає в іншому: кримінально-правову процедуру в суверенній європейській державі подано як можливу підставу для збройної ескалації.
Російський закон не може змінити юрисдикцію Чорногорії на її власній території й не створює автоматичного права на застосування сили за кордоном. Посилання на нього в заяві депутата виглядає як спроба замінити правові механізми державною погрозою.
Членство Чорногорії в НАТО робить цю риторику особливо чутливою. Тиск на Подгорицю може бути спрямований не лише на припинення конкретного розслідування, а й на те, щоб будь-яка справа проти російських мереж впливу здавалася надто небезпечною для продовження.
Навіть без реального застосування сили такі заяви можуть мати стримувальний ефект. Влада іншої країни може почати зважати не лише на докази та закон, а й на ризик міжнародної ескалації. У цьому й полягає механізм шантажу: долю однієї медійної мережі намагаються перетворити на привід для протистояння Росії з Північноатлантичним альянсом.
Випробування для Чорногорії та Європи
Безпосереднє завдання Чорногорії — провести розслідування прозоро й у межах власного законодавства. Влада має чітко пояснити підстави затримань, конкретизувати підозри та надати суду матеріали, які підтверджують або спростовують версію про скоординовану операцію впливу.
Для європейських партнерів виклик подвійний. Вони мають підтримати обмін інформацією та здатність Чорногорії протидіяти іноземному впливу, але не виходити за межі наявних доказів. Публічні заяви повинні розрізняти встановлене, ймовірне та ще не перевірене. Інакше неточні формулювання можуть посилити саме ту пропагандистську версію про «політичне переслідування», якій намагаються протистояти.
Одного блокування окремих матеріалів для цього недостатньо. Мережі впливу використовують відмінності між політичними системами, медіаринками та рівнями медіаграмотності. Повідомлення, яке не знаходить аудиторії в одній країні, може спрацювати в іншій, якщо його пов’язати з упізнаваними страхами — обмеженнями на подорожі, падінням туризму, економічними втратами чи втратою контролю над рішеннями.
Тому пояснення реальних наслідків європейських правил є частиною інформаційної безпеки. Відкриті відповіді на питання про візи, туризм та економіку звужують простір для маніпуляцій. Незалежні медіа, швидкий обмін даними й узгоджена комунікація не усунуть політичних розбіжностей, але можуть завадити перетворенню невизначеності на кампанію проти демократичних інституцій.
Про затримання та реакцію на нього також повідомила Бі-бі-сі. Подальший перебіг справи має показати, що саме робили Звінчук і його співробітники та чи підтверджуються підозри конкретними матеріалами. Ширше питання полягає в тому, чи зможе військова риторика змусити європейську державу відмовитися від законної перевірки іноземної операції впливу.
