Один із головних страхів, який Кремль намагається нав’язати українському суспільству та міжнародній спільноті, — це нібито існування таємних домовленостей, у яких інтереси України поступово відсовуються на другий план. Проте факти та офіційні заяви високопосадовців США свідчать про протилежне: Вашингтон не має наміру добиватися в процесі мирних переговорів з Москвою односторонніх поступок виключно з боку України.
Це було чітко озвучено державним секретарем США Марко Рубіо 4 квітня у Брюсселі. Він підкреслив, що у президента США «закінчується терпіння» щодо постійних і безрезультатних переговорів про припинення вогню, які Росія використовує виключно як інструмент зволікання. Пан Рубіо наголосив: Сполучені Штати не дозволять затягнути себе в пастку «переговорів заради переговорів». Замість цього, Вашингтон чітко ставить вимогу — Росія має продемонструвати реальні наміри завершити війну, а не лише імітувати дипломатичний процес.
Слова про те, що Україна й союзники залишаються «повністю в курсі» всіх контактів між США та РФ, є ключовими для розвіювання фейків про якісь кулуарні домовленості. За словами Рубіо, США діють прозоро з партнерами по НАТО та насамперед з Києвом, як з безпосередньо зацікавленою стороною. Це підтверджує і генеральний секретар Альянсу Марк Рютте, який заявив, що підтримка України озброєннями, технікою та розвідданими з боку США продовжується без збоїв.
Особливо показовим стало й визнання факту, що саме Росія відкинула пропозицію про повне 30-денне припинення вогню, яку підтримала Україна. Цей момент викриває справжнє ставлення Кремля до миру: не як до мети, а як до інструменту для перегрупування та подальших атак. США, зі свого боку, чітко сигналізують: їхня участь у процесі — це не пошук «балансу» між агресором і жертвою, а підтримка міжнародного порядку, в якому агресія не може бути винагороджена.
Окремо варто звернути увагу на тверду позицію США щодо єдності в межах Північноатлантичного альянсу. Як зазначив Марко Рубіо, Сполучені Штати залишаються відданими НАТО та вітають послідовність у зміцненні військової допомоги Україні. Ця позиція демонструє: Захід — не лише спостерігач, а активний гравець, який готовий і надалі інвестувати у безпеку Європи через підтримку України.
Мир — це бажана ціль, але не будь-якою ціною. І ключовим у цьому процесі залишається не тиск на Україну, а тиск на агресора. Саме така логіка домінує у зовнішньополітичному курсі США сьогодні.
