Проєкт Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України завершено — юридично, пише ПУП з посиланням на DW. Уперше за час повномасштабного вторгнення Росії міжнародна спільнота опинилася на порозі створення механізму покарання за агресію, яка стала початком безлічі воєнних злочинів. Але чи зможе цей трибунал запрацювати на практиці? Відповідь — у площині політики.
Юридичний прорив
Понад рік міжнародні експерти працювали над технічною розробкою трибуналу. У березні 2025 року Основна група завершила підготовку трьох установчих документів: проєкту угоди між Україною та Радою Європи, статуту трибуналу та угоди про його управління. Цей трибунал має стати гібридною судовою інституцією: заснований на українському законодавстві, але з міжнародною формою і розташуванням у Гаазі.
Розслідування охоплюватиме не лише президента росії володимира путіна, прем’єра Мішустіна та міністра закордонних справ Лаврова, а й приблизно 20 інших високопосадовців, відповідальних за планування й реалізацію агресії. Для багатьох з них так званий функціональний імунітет — не перешкода. Це означає, що можливі судові процеси, зокрема заочні.
“Це вагомий крок, що змінить підхід глобального правосуддя до злочинів проти миру”, — зазначає правозахисниця, лауреатка Нобелівської премії миру Олександра Матвійчук. Вона підкреслює: агресія — це “материнський злочин”, що відкрив шлях усім наступним злочинам війни.
Імунітет диктатора
Але головний парадокс трибуналу полягає в тому, що володимир путін, допоки залишається президентом рф, не може бути засудженим — навіть заочно. Це рішення пояснюють тим, що Рада Європи не має повноважень ООН для зняття особистого імунітету з глави держави. Критики ж вважають це капітуляцією перед авторитарною логікою.
Юрист Глеб Богуш вважає: погоджуючись із тим, що путін “недоторканий”, Європа фактично визнає його особливий статус і підриває легітимність рішень Міжнародного кримінального суду, який раніше вже видав ордер на арешт путіна. “Це небезпечний прецедент”, — наголошує він.
Політика проти правосуддя
Наразі доля трибуналу залежить від політичної волі країн Ради Європи. Для створення структури потрібно щонайменше дві третини голосів. США після зміни адміністрації фактично вийшли з процесу. Угорщина — категорично проти. Позиції Туреччини, Азербайджану та Сербії залишаються невизначеними.
Навіть після затвердження документа Радою Європи державам-членам доведеться ратифікувати угоди в національних парламентах. Це — питання не лише політичної волі, а й грошей. На це можуть піти місяці.
“Є право, є політика, а між ними — прірва”, — підсумовує Матвійчук.
Що трибунал змінить?
Спецтрибунал не лише про путіна. Це спроба повернути в міжнародне право норму про невідворотність покарання за злочин агресії. Востаннє така норма була реалізована лише під час Нюрнберзького процесу.
На відміну від трибуналу переможців, як у 1945 році, нинішній трибунал створюється в умовах триваючої війни. Його поява стане знаком того, що справедливість — не ексклюзив переможців, а інструмент, що діє незалежно від політичного моменту.
“Ми живемо в новому столітті. І справедливість має бути незалежною від того, як і коли завершиться війна”, — впевнена Матвійчук.
Історія з розслідуванням злочину агресії — це не лише справа справедливості. Це перевірка здатності світу відновити силу міжнародного права. Якщо агресор може безкарно розв’язати війну проти суверенної держави, знищувати міста, вбивати тисячі людей — це сигнал кожному диктатору, що світові правила більше не діють. Щоб цього не сталося, потрібна не лише технічна, а й політична рішучість. Потрібна воля притягнути до відповідальності тих, хто ухвалив рішення про вторгнення. Це питання не лише для юристів — це виклик для лідерів, урядів, суспільств. Якщо цей виклик буде прийнято, справедливість може стати реальністю. Якщо ні — ми залишимо наступному поколінню світ, у якому право сили знову переважить силу права.
