Болгарське проросійське видання назвало українську операцію «Вівальді» на Лиманському напрямку постановкою для медіа. Основою цієї версії стали сумніви щодо відео з російськими військовополоненими та припущення про використання генеративного штучного інтелекту. Однак перебіг операції описувався не одним роликом: українська сторона протягом вересня повідомляла про послідовне повернення територій, міжнародні медіа фіксували зміни на місцевості, а аналітики оцінювали дії ЗСУ як такі, що мали оперативні наслідки.
У матеріалі, опублікованому 1 жовтня 2026 року, стверджує, що операція Третього армійського корпусу ЗСУ на півночі Донецької області була створена передусім для камер. Видання заявляє: на відео, яке поширювали як доказ масової здачі російських військовослужбовців, видно лише 59 людей, тоді як українська сторона повідомляла про 200–250 полонених. Також портал посилається на неназваних медіаекспертів і військових аналітиків, які нібито виявили ознаки застосування генеративного ШІ.
Ці твердження є оцінками болгарського видання, а не встановленими технічними висновками. Кількість людей у конкретному відеофрагменті та загальна кількість полонених — не тотожні показники: запис може показувати одну групу, окремий момент переміщення або лише частину ширшої події. Щоб довести цифрову фальсифікацію, потрібні конкретні ознаки — виявлені аномалії зображення, ідентифіковані синтетичні елементи або дані про походження файлу. У наведеній аргументації таких доказів не подано.
Матеріал болгарського видання про операцію «Вівальді».
Операція, результати якої змінювалися поетапно
Операція «Вівальді» розпочалася на початку вересня 2026 року під командуванням Третього армійського корпусу. Її заявленою метою було знизити наступальний потенціал російських підрозділів біля Райгородка та Сергіївки й усунути загрозу оточення Лиману.
15 вересня командир корпусу бригадний генерал Андрій Білецький офіційно оголосив про операцію та її перші результати. Українська сторона повідомила про повернення й зачистку понад 85 квадратних кілометрів території. 20 вересня цей показник зріс до 125 квадратних кілометрів, а 28 вересня — до 176 квадратних кілометрів.
Ці цифри походять від української сторони, і під час активних бойових дій неможливо незалежно перевірити кожну деталь. Проте сама послідовність повідомлень має значення. Йшлося не про одну заяву, побудовану виключно навколо ефектного відео, а про операцію, результати якої оновлювалися протягом кількох тижнів і прив’язувалися до конкретних населених пунктів.
Україна повідомляла про повернення під свій контроль Дробишевого, Шандриголового, Нового, Рідкодуба, Катеринівки та Середнього. Крім того, українська сторона заявила про взяття в полон понад 250 російських військовослужбовців і втрати Росії приблизно у 2 тисячі осіб. Дані про полонених і втрати є воєнними оцінками та складніше піддаються повній незалежній перевірці, ніж зміни позицій і контроль над конкретними територіями.
Що додають зовнішні оцінки
Версія про суто медійну акцію не узгоджується з повідомленнями, опублікованими за межами офіційних українських військових каналів. Італійське видання Il Foglio оприлюднило репортаж із Лиманського напрямку, де описало застосування наземних роботизованих систем, безпілотників, засобів радіоелектронної боротьби, протиповітряної оборони та механізованих підрозділів. Така картина відповідає комплексній військовій операції, а не лише створенню пропагандистського відео.
Американський Інститут вивчення війни, відомий як ISW, оцінив українські дії як оперативно значущі. На думку інституту, операція порушила російський план широкого охоплення українського оборонного поясу на Донбасі. ISW також зафіксував перехід під контроль України Нового, Рідкодуба та Катеринівки, а також відновлення українського контролю над Карпівкою і Новомихайлівкою.
Видання Reuters окремо повідомило про українську оцінку у 176 квадратних кілометрів повернутої території. Жодне з цих джерел автоматично не підтверджує всі цифри, наведені Києвом. Але разом вони ускладнюють опис «Вівальді» як заяви без помітних наслідків на полі бою.
Застосовані засоби також пояснюють, чому результати операції могли ставати видимими поступово. Безпілотники підтримують розвідку та наведення, радіоелектронна боротьба здатна порушувати зв’язок і роботу безпілотних систем, а механізовані підрозділи можуть використовувати проломи в обороні. Наземні роботи дають змогу діяти на особливо небезпечних ділянках, зменшуючи ризик для особового складу. Наслідки такого поєднання часто проявляються у зміні позицій, маршрутів постачання та карт, а не в одному вирішальному кадрі.
Межі доказовості спірного відео
Головний візуальний аргумент пов’язаний із записом, який поширювали як свідчення масової здачі російських військовослужбовців. Те, що в певному фрагменті видно 59 людей, саме собою не спростовує більшої загальної кількості полонених. Відео може показувати одну групу, конкретний момент переміщення або лише частину події, що відбувалася в кількох місцях.
Так само обережно слід оцінювати припущення про використання штучного інтелекту. Щоб довести, що відео було цифровим фальсифікатом, потрібні технічні дані: перевірювані аномалії у файлі, ідентифіковані синтетичні елементи або відтворюваний аналіз процесу створення матеріалу. У публічній аргументації болгарського видання таких конкретних доказів немає.
Це не означає, що кожне воєнне відео є справжнім, повним і правильно підписаним. Запис можуть вирвати з контексту, змонтувати або приписати не тій місцевості. Але його доказовість зростає, якщо кадри можна геолокувати за рельєфом, будівлями, дорогами та іншими особливостями місцевості, а потім зіставити з окремими повідомленнями про ситуацію на фронті. Суперечка навколо одного ролика не замінює такої комплексної перевірки.
Різницю між кількістю людей у кадрі та загальним числом заявлених полонених тому слід трактувати обережно. Вона може свідчити, що відео не показує всю групу, але не є самостійним доказом вигаданості операції. Водночас навіть автентичний запис не дає змоги самотужки встановити точний масштаб українських територіальних здобутків чи російських втрат.
Сигнали з російського інформаційного простору
Версію про повністю сконструйовану українську медійну кампанію ускладнюють і повідомлення російських воєнних блогерів. Ще до офіційного оголошення Києва про «Вівальді» деякі з них писали про українські контратаки, відхід російських підрозділів і погіршення становища на Лиманському напрямку. Вони також критикували російське командування за «красиві доповіді», які, на їхню думку, приховували проблеми на фронті.
Ці блогери не є нейтральними спостерігачами, а їхні повідомлення автоматично не підтверджують українських цифр. Їхнє значення полягає передусім у часі та походженні публікацій: сигнали про український тиск поширювалися не лише після того, як Київ дав операції назву. Вони з’являлися і всередині російського інформаційного простору, що погано узгоджується з твердженням про повністю вигадану заднім числом українську медійну постановку.
Суперечка навколо «Вівальді» демонструє типовий механізм інформаційної війни. Сумнів у достовірності одного цифрового свідчення можна поширити на всю картину боїв. Але те, що доводить конкретне відео, і те, чи відбулися реальні зміни на лінії фронту, — окремі питання, які потребують різних способів перевірки.
Найобережніший висновок такий: точні цифри щодо полонених і російських втрат залишаються воєнними заявами, які складно повністю перевірити. Водночас послідовність повідомлень про повернення 85, 125 і 176 квадратних кілометрів, перелік населених пунктів, міжнародні публікації та оцінка ISW вказують на конкретні зміни навколо Лиману. Остаточний масштаб здобутків України й втрат Росії ще потребуватиме нових геолокацій, зіставлення карт і надійних польових повідомлень. Наявні дані не підтверджують уявлення про «Вівальді» як виключно медійну інсценізацію.
