Польська дискусія про підтримку України загострилася навколо двох слів — «немає контролю». Видання Do Rzeczy та Magna Polonia використали бюджетні видатки на українські проєкти, щоб поставити під сумнів подальші зобов’язання Варшави. Однак наведені ними суми описують не безадресний переказ Києву, а фінансування конкретних програм через визначені організації.
12 жовтня 2026 року Do Rzeczy опублікувало коментар депутата польського Сейму Кшиштофа Муляви з правої партії «Конфедерація». «Польща — не банкомат [президента України Володимира] Зеленського», — заявив політик. Перед тим як брати на себе нові зобов’язання, поляки, за його словами, мають знати, скільки коштів уже передано, на що їх витратили та які механізми контролю діяли.
Magna Polonia зосередилося на іншій цифрі: 14,6 млн злотих, або приблизно 3,34 млн євро, передбачених у польському бюджеті на проєкти допомоги Україні у 2026 році. Йдеться, зокрема, про реабілітацію українських ветеранів, розвиток медичної інфраструктури та підтримку родин, які постраждали від війни.
Куди спрямовують 14,6 млн злотих
Ці кошти виділяють у межах програми «Польська допомога розвитку». Міністерство закордонних справ Польщі проводить конкурси проєктів для України та інших країн, а за підсумками відбору публікує інформацію про організації-виконавців, назви ініціатив і розміри грантів.
Серед виконавців проєктів для України названі Фонд Польського центру міжнародної допомоги, Фонд управлінських ініціатив і фонд HumanDoc. Така схема важлива для оцінки політичних заяв: 14,6 млн злотих не описуються як вільний переказ українському уряду. Кошти прив’язані до визначених завдань, а реалізацію доручено польським неурядовим організаціям.
Публікація отримувачів і сум сама по собі не доводить, що кожен проєкт ефективний або що кожен витрачений злотий використано оптимально. Вона, однак, дає змогу встановити, хто отримує фінансування і на які цілі. Це не узгоджується з образом анонімної передачі грошей без визначеного призначення.
Фінансування реабілітації ветеранів також не тотожне прямому перерахуванню коштів українській державі. У межах таких програм закуповують медикаменти, обладнання та медичні послуги. Якщо їх надають польські установи або купують у польських постачальників, частина видатків залишається в економіці Польщі й підтримує місцеві медичні організації, підприємства та працівників.
Це не гарантує ефективності кожної програми. Але політичний вибір не можна зводити до простої формули «гроші Україні замість грошей Польщі».
Прозорість і політичний пріоритет — різні питання
Magna Polonia визнає, що поранені військові та їхні родини можуть потребувати допомоги, але ставить під сумнів обов’язок польських платників податків фінансувати такі проєкти на тлі проблем національної системи охорони здоров’я. Видання закликає обговорити межі солідарності та відповідальність держави перед власними громадянами.
Це політична оцінка бюджетних пріоритетів. Парламент і суспільство мають право порівнювати зовнішню допомогу з внутрішніми потребами, вимагати звітності та ставити питання про результати програм. Але незгода з рішенням уряду не є доказом розкрадання, нецільового використання коштів або відсутності нагляду.
У Польщі використання державних ресурсів може перевіряти Вища контрольна палата, відома як NIK. До її законних повноважень належать оцінювання законності, належного управління та ефективності державних витрат. Наявність такого механізму не означає, що кожен проєкт обов’язково досягне мети, і не виключає помилок чи слабких результатів. Водночас контроль не обмежується заявами політиків або пресрелізами міністерств.
Тому змістовна оцінка допомоги має починатися з конкретних запитань: які послуги обіцяли надати, як організації прозвітували про витрати, скільки людей отримали підтримку і чи досягнуто заявлених цілей. Опубліковані результати конкурсу дають основу для такого аналізу. Якщо окремий проєкт виявиться неефективним, це може стати підставою для критики його виконавця або рішення про фінансування. Сам факт виділення гранту такого висновку не підтверджує.
Військова допомога має інший масштаб
Окремий напрям підтримки — передача військового майна. За даними Міністерства національної оборони Польщі, станом на липень 2026 року загальна вартість військового майна, переданого Україні від початку повномасштабного вторгнення Росії в лютому 2022 року, становила 16,45 млрд злотих — приблизно 3,76 млрд євро.
Представники відомства заявляли, що кожну передачу заздалегідь аналізували польські військові. Під час оцінювання мали враховуватися як оборонні можливості самої Польщі, так і стратегічна необхідність підтримувати Україну. Це свідчить про наявність попередньої процедури розгляду, але не робить кожне рішення недоторканним для політичної критики.
Для громадського контролю важливо розуміти, яке саме майно передавали, чому ухвалювали відповідні рішення та як вони впливали на спроможності польських збройних сил. Частина деталей може бути обмежена з міркувань безпеки, однак масштаб допомоги й загальні правила її оцінювання залишаються предметом публічної дискусії.
За бюджетною суперечкою стоїть питання безпеки
Для Варшави допомога Україні — не лише гуманітарна політика чи прояв солідарності. Польська влада пов’язує її з національною безпекою: підтримка українського опору, за цією логікою, має стримувати російську військову загрозу біля східних кордонів Польщі та зменшувати ризик подальшої дестабілізації Східної Європи.
Таке стратегічне обґрунтування не перетворює будь-які витрати на автоматично виправдані. Воно розширює розрахунок, який мають робити політики. Поруч із безпосередньою вартістю зброї, медичних програм і гуманітарної допомоги існують можливі наслідки поразки України, посилення військового тиску на Польщу та тривалої нестабільності в регіоні.
Публікації Do Rzeczy і Magna Polonia порушують реальне питання: уряд Польщі має зрозуміло пояснювати, як виділяють, перевіряють і оцінюють допомогу Україні. Водночас твердження про «неконтрольовану роздачу коштів» не випливає з наведених сум і відомих процедур. Така риторика перегукується з наративом, який Кремль використовує для підриву підтримки України, але це саме по собі не доводить координації польських видань із російською владою.
Відтак головне питання полягає не в тому, чи існують контрольні механізми. Важливо з’ясувати, наскільки ретельно вони працюють, чи досягають профінансовані проєкти заявлених цілей і наскільки повно результати перевірок доступні польській громадськості.
Матеріал Do Rzeczy
