Білоруські силовики, як повідомляють правозахисники, беруть генетичний матеріал у політичних в’язнів і вимагають зразки ДНК від родичів людей, які виїхали з країни. Це відбувається до ухвалення закону, що міг би запровадити обов’язкову геномну реєстрацію.
Повідомлення з Гомеля, Могильова та Мінська були оприлюднені 7 жовтня 2026 року. За словами правозахисників, працівники міліції в окремих випадках прямо пояснювали сім’ям емігрантів: зразки збирають для створення бази даних, яка за потреби дасть змогу ідентифікувати людину, що залишила Білорусь.
Юристи правозахисної організації «Весна» вважають такі вимоги незаконними, оскільки нині в Білорусі немає закону, який встановлював би загальний обов’язок надавати генетичний матеріал. Водночас у 2026 році Державний комітет судових експертиз ініціював законопроєкт про обов’язкову геномну реєстрацію. Документ, за наявною інформацією, підтримали правоохоронні та інші державні органи, але його ще не ухвалено.
Родичі як спосіб дістатися до тих, хто виїхав
Генетичний профіль може використовуватися не лише для встановлення особи. Він також дає змогу виявляти або підтверджувати біологічні родинні зв’язки. Саме тому відбір зразків у членів сімей має ширші наслідки, ніж звичайна реєстрація даних людини, яка перебуває під вартою або проходить у кримінальній справі.
Зразок родича потенційно можна порівняти з іншим генетичним матеріалом і використати для підтвердження особи людини, яка сама перебуває за кордоном або не надавала білоруським органам свого ДНК. У такий спосіб фізична відсутність людини в країні не обов’язково розриває її зв’язок із системою державної ідентифікації.
У повідомленнях не вказано, наскільки великою є база, як саме зберігаються зразки, хто має доступ до профілів і чи використовували дані для ідентифікації конкретної людини за межами Білорусі. Відомо лише про заявлену працівниками міліції мету збору та про групи, яких він стосується: політичних в’язнів, колишніх громадських активістів і родичів людей, що виїхали.
Така вибірковість важлива. Йдеться не про опис загальнонаціональної системи, яка вже повністю функціонує, а про повідомлення щодо практики, спрямованої на людей, які вже зазнали або можуть зазнати політичного тиску. Водночас майбутнє законодавство може істотно розширити коло осіб, яких зобов’яжуть здати біологічний матеріал.
Чому закон про відбитки не поширюється на ДНК
Юристи «Весни» наголошують: зняття відбитків пальців і отримання генетичного матеріалу — це різні процедури, для яких потрібні окремі правові підстави.
У Білорусі діє закон, що передбачає обов’язкову дактилоскопічну реєстрацію для визначених категорій. До них належать, зокрема, підозрювані, обвинувачені, засуджені, військовозобов’язані та громадяни Білорусі, які постійно проживають за кордоном.
Однак наявність такого закону не означає автоматичного дозволу на вилучення ДНК. За оцінкою юристів «Весни», чинне законодавство не встановлює загального обов’язку для в’язнів чи родичів емігрантів надавати генетичні зразки. Тому вимоги, про які повідомляють правозахисники, вони вважають незаконними саме в межах нинішньої правової системи.
Різниця між процедурами не є формальністю. Відбиток пальця переважно пов’язує людину з конкретною особою, записом або слідом. Генетичний профіль може додатково розкрити родинні зв’язки й залишатися придатним для майбутніх порівнянь. Якщо держава збирає ДНК не лише безпосередніх фігурантів справ, а й членів їхніх сімей, можливості ідентифікації виходять далеко за межі окремого кримінального провадження.
Законопроєкт має легалізувати обов’язкову реєстрацію
Ініціатором законопроєкту про обов’язкову геномну реєстрацію у 2026 році виступив Державний комітет судових експертиз. Про підтримку ініціативи з боку правоохоронних та інших державних структур повідомляється, але остаточний текст і сфера його майбутньої дії залишаються невідомими.
Закон може визначити, хто саме буде зобов’язаний здавати зразки, як працюватиме національний генетичний реєстр і які відомства отримають доступ до інформації. Наразі не зрозуміло, чи обмежиться документ окремими категоріями ув’язнених і учасників кримінальних проваджень, чи охопить ширше коло громадян.
Не менш важливим буде питання про вже зібрані зразки. Для оцінки їхнього правового статусу матимуть значення точне формулювання закону, дата набуття ним чинності та можливі перехідні положення. Сам факт ухвалення нового документа не відповість автоматично на запитання, як довго зберігатимуться профілі, хто зможе їх використовувати, чи передбачатиметься незалежний нагляд і чи матимуть люди можливість оскаржити вимогу про здачу матеріалу.
Отже, виникає розрив між практикою та законом. Правозахисники заявляють, що зразки вже вимагають без чіткої законодавчої підстави, тоді як державні органи готують правила, здатні надати такій процедурі офіційний статус у майбутньому. Поки закон не ухвалено, його потенційні положення не можуть самі по собі бути чинною підставою для вимог до громадян.
Що саме дає державі генетична база
У криміналістиці ДНК може допомогти пов’язати біологічний слід із конкретною людиною. У ширшому реєстрі генетичні профілі можна порівнювати в різний час, підтверджувати особу та встановлювати родинні зв’язки. Якщо до системи потрапляють зразки родичів, вона потенційно дає змогу отримувати інформацію і про людей, які самі не перебувають у країні.
Це не означає, що кожен зібраний зразок автоматично дозволяє встановити місцеперебування або особу емігранта. Наявні повідомлення не підтверджують, що білоруські органи вже використали дані для переслідування конкретної людини за кордоном. Але описаний механізм пояснює, чому збір ДНК у родичів викликає занепокоєння: він розширює дію державної ідентифікації на людей, проти яких у наведених матеріалах не названо окремих звинувачень.
Про відбір зразків і юридичні заперечення повідомило видання «Зеркало». Для сімей, яких уже змушують надавати генетичний матеріал, безпосереднє питання полягає в тому, чи мають посадовці таке право до ухвалення спеціального закону. Для всієї системи контролю вирішальним стане інше: чи залишиться ця практика спірною вимогою без чіткої правової основи, чи законопроєкт перетворить її на постійний інструмент державного обліку громадян та їхніх родичів.
