Росії не обов’язково переконувати Польщу в перевагах Москви, щоб послабити її позиції на Заході. За оцінкою колишнього польського офіцера розвідки Вінсента В. Северського, значно ефективнішим може бути загострення вже наявних конфліктів — від суперечок навколо України до історичних претензій — і поступове перетворення невдоволення на недовіру до Європейського Союзу та НАТО.
Польські медіа повідомили про заяву Северського 8 жовтня 2026 року. Він пов’язує політичний вплив із пошуком людей, яких потенційно можна залучити до шпигунства, збору інформації чи диверсій. Водночас його слова є оцінкою колишнього співробітника розвідки, а не незалежним доказом зв’язків конкретних осіб чи організацій із російськими спецслужбами.
Про заяву Северського повідомило, зокрема, RMF24. У доступних відомостях не названо конкретних завербованих людей, завершених диверсій або пошкоджених об’єктів.
Вплив починається зі справжніх суперечок
Польські дискусії про допомогу Україні, історичну пам’ять, відносини з Німеччиною та межі європейської інтеграції мають внутрішні причини. Критика окремих рішень Києва чи Брюсселя сама собою не свідчить про іноземне втручання. Ризик, про який говорить Северський, виникає тоді, коли різні претензії послідовно з’єднують в один політичний висновок: Польща нібито втрачає самостійність через ЄС, залежить від України, а її західні партнери становлять більшу загрозу, ніж Росія.
Особливе місце в цій схемі, за його словами, посідають польсько-українські суперечності. Історичні конфлікти, питання національної ідентичності та наслідки війни є чутливими темами з глибоким корінням. Їхня наявність не означає, що вони створені російською пропагандою. Але саме реальні й емоційно насичені розбіжності можуть стати зручним матеріалом для зовнішнього впливу.
У такому сценарії окрема претензія поступово набуває ширшого сенсу. Суперечка про вартість допомоги Україні починає звучати як твердження, що Київ використовує Варшаву. Історичний конфлікт подається як доказ нібито невідворотної ворожості сусідів. Невдоволення рішеннями ЄС перетворюється на аргумент, що європейська інтеграція позбавляє Польщу права самостійно визначати власний курс.
«Суверенізм» як міст між внутрішньою політикою та геополітикою
Мова про захист суверенітету дозволяє подати дистанціювання від Брюсселя чи НАТО не як зміну зовнішньополітичної орієнтації на користь Москви, а як боротьбу за національну незалежність. Так ідеї, вигідні Кремлю, можуть поширюватися без відкритої проросійської риторики.
Це не означає, що всі сувереністські або євроскептичні рухи контролюються Росією. Партії, громадські об’єднання та виборці можуть мати власні причини критикувати ЄС, НАТО чи підтримку України. Проте їхні аргументи можуть бути посилені зовнішньою кампанією, якщо різні теми постійно зводять до однакового результату — послаблення зв’язків із західними союзниками.
За оцінкою Северського, російським спецслужбам не обов’язково формувати в Польщі більшість, яка відкрито підтримує Росію. Достатньо політично активного середовища, здатного мобілізуватися навколо антиєвропейських та антинатівських ідей і підтримувати сили, що виступають проти нинішнього проєвропейського курсу Варшави.
Саме тут проходить складна межа між легітимною критикою та можливим іноземним впливом. Якщо будь-яку претензію до України, ЄС чи НАТО оголошувати російською операцією, це підриває нормальну демократичну дискусію. Якщо повністю ігнорувати можливість систематичного використання таких суперечок російськими службами, залишається вразливість у сфері безпеки.
За політичним впливом стоять чутливі об’єкти
Попередження Северського не обмежується дезінформацією. За його словами, російська розвідка шукає людей, яких можна залучити до агентурної роботи, збору відомостей або диверсій. Серед можливих напрямів інтересу він називає військову й критичну інфраструктуру, державні установи та логістику допомоги Україні.
Стратегічне значення цих сфер пов’язане з роллю Польщі в регіональній безпеці. Через польську територію проходять важливі маршрути підтримки України, а сама країна є одним із центральних елементів східного флангу НАТО. Дані про перевезення, роботу військових об’єктів, заходи охорони чи слабкі місця логістичних вузлів можуть мати наслідки далеко за межами одного міста або установи.
Однак оприлюднені відомості не дають підстав стверджувати, що конкретні вербування чи диверсії вже відбулися. Йдеться про можливий набір інструментів: отримання чутливої інформації, пошук слабких місць в інфраструктурі та посилення суспільної поляризації.
Ці напрямки можуть підсилювати один одного. Розвіддані допомагають виявляти вразливості, тиск на стратегічні об’єкти створює тривогу, а розколоте суспільство гірше сприймає попередження. За таких умов заходи безпеки легше представити як партійні репресії, а повідомлення про можливу вербовку — як елемент політичної боротьби.
Успіх вимірюється не любов’ю до Москви
Відкрита проросійська кампанія була б помітною і тому вразливою для критики. Натомість повідомлення про Україну, Німеччину, Брюссель і НАТО можуть виглядати як окремі внутрішні суперечки. Кожне з них спирається на знайоме невдоволення, але сукупний ефект може бути спрямований в один бік — проти довіри до союзників Польщі.
Тоді результатом стає не обов’язково зростання симпатій до Росії. Достатніми можуть виявитися втома від підтримки України, поширення підозр щодо європейських інституцій або небажання покладатися на НАТО. Якщо такі настрої набудуть політичної ваги, сили, що виступають проти проєвропейського курсу Польщі, отримають ширший простір для дій.
Чи здатна така стратегія сформувати стійкий політичний табір, залишається відкритим питанням. Її вплив залежатиме не лише від можливостей російських спецслужб, а й від міцності польських інституцій, поведінки партій і медіа та здатності суспільства зберігати право на незгоду, не дозволяючи перетворити реальні суперечки на аргумент за стратегічну ізоляцію Польщі.
