30 вересня 2026 року чеське інтернет-видання Nová Republika опублікувало матеріал, у якому європейські уряди та президента Чехії Петра Павела названо відповідальними за затягування війни в Україні. Росію, яка розпочала повномасштабне вторгнення, текст фактично виводить із ролі агресора, а підтримку України подає як головну перешкоду для миру.
Публікація одночасно атакує Європейський Союз, чеську політику та військову допомогу Києву. Її повний текст доступний на сайті «Nová Republika».
«Росіяни не є нашими ворогами», — стверджує видання. Ворогів, на його думку, слід шукати «в урядах, установах, медіа, серед політиків на кшталт президента Чехії Петра Павела та його прихильників». Саме їх автори тексту називають «творцями війни, яку вони бажають».
Як політичний висновок читачам пропонують підтримувати кандидатів, які скажуть «ні» війні, Європейському Союзу, «усім тим брюссельським дурницям» і ненависті до Росії.
Зникнення першої події у хронології
Центральний прийом публікації — перенесення відповідальності з держави, яка почала агресію, на країни, що допомагають жертві захищатися. Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Європейські уряди після цього надали Києву політичну, фінансову та військову підтримку.
Допомогу Україні можна обговорювати з погляду її масштабу, вартості, ризиків і довгострокової ефективності. Але сама по собі підтримка країни, на яку напали, не перетворює її партнерів на ініціаторів вторгнення. Саме цю базову послідовність подій матеріал «Nová Republika» підміняє політичною схемою, у якій Росія зникає з ролі агресора, а держави, що реагують на напад, стають нібито винуватцями війни.
Так в одну конструкцію зводяться різні питання: постачання зброї та боєприпасів, санкції проти російської економіки, європейська оборонна політика і підтримка української армії. У тексті вони постають доказами буцімто свідомого європейського плану продовжувати бойові дії.
Однак офіційна позиція Європейського Союзу не зводиться до вибору між військовою допомогою та дипломатією. ЄС закликає Москву погодитися на повне, негайне й безумовне припинення вогню та розпочати змістовні переговори. Водночас європейські лідери наголошують: Україна має брати участь у цих переговорах, а умови миру не можуть визначатися без держави, на територію якої напали.
Навіщо Європі підтримувати українську оборону
У такій логіці військова допомога не є відмовою від дипломатії. Її мета, як пояснюють європейські уряди, — не допустити, щоб Росія нав’язала свої умови силою ще до початку переговорів. Санкції мають обмежувати здатність Москви продовжувати війну, а підтримка української оборони — не дозволити перетворити переговори на оформлення примусової капітуляції.
Це не скасовує дискусії про те, скільки саме допомоги потрібно Україні, як довго її слід надавати і яких ризиків вона може створювати. Але твердження, що європейські держави підтримують Україну винятково заради продовження війни, ігнорує їхню заявлену мотивацію: не дати військовій силі одноосібно визначити умови майбутньої угоди.
Припинення вогню, досягнуте під тиском імовірної поразки України, не обов’язково означатиме стійкий мир. Саме тому для європейських урядів важливе не лише питання, чи відбудуться переговори, а й те, за яких умов вони проходитимуть і які гарантії безпеки отримає Україна після домовленостей.
«Nová Republika» стискає цю складну проблему до зручної дихотомії: хто підтримує українську оборону, той нібито підтримує війну, а хто виступає проти ЄС і західної допомоги, автоматично стає єдиним справжнім прихильником миру.
Чому Прага вважає фронт в Україні лінією стримування
Звинувачення на адресу Петра Павела та чеської влади також не враховують безпековий розрахунок, який визначає політику Праги. Для Чехії та інших держав Центральної Європи поразка України або нав’язаний їй мир не обов’язково усунуть російську загрозу. Навпаки, такий результат може посилити військові й політичні позиції Москви та наблизити наслідки війни до території Європейського Союзу.
Чехія, зокрема, підтримує Україну постачанням артилерійських боєприпасів. Для Праги це має не лише політичне, а й безпекове значення: українські сили мають стримувати російську армію на українській території, щоб військова загроза не перемістилася безпосередньо до кордонів ЄС.
Такий підхід не доводить, що кожне рішення про постачання зброї є безпомилковим, безризиковим або позбавленим політичних альтернатив. Проте він суперечить зображенню Чехії як держави, яка прагне продовжувати війну заради самої війни. Чеський розрахунок полягає в іншому: опір російській агресії в Україні може бути безпечнішим, ніж ситуація, у якій Росія вийде з війни з більшими військовими можливостями та впливом.
Для країн Центральної Європи це питання не обмежується солідарністю з державою, на яку напали. Йдеться також про те, де саме буде стримана російська військова сила і що станеться, якщо застосування сили принесе Москві стратегічний виграш.
Поєднання антиєвропейських і проросійських тез
«Nová Republika» заснували 2014 року. Одним із її засновників був Іван Давид — колишній міністр охорони здоров’я Чехії та один із лідерів ультраправої проросійської партії «Свобода і пряма демократія». Видання позиціонує себе як майданчик для «альтернативної аналітики».
Міністерство внутрішніх справ Чехії у власному аналізі характеризувало «Nová Republika» як квазі-медіа, що поширювало кремлівські пропагандистські наративи та систематично передруковувало матеріали з російських вебресурсів. Видання регулярно критикує ЄС, НАТО, чеську владу і західну підтримку України.
Матеріал від 30 вересня об’єднує ці теми в одну політичну конструкцію: європейські уряди стають нібито творцями війни, Європейський Союз — головною перешкодою для миру, а Росія виводиться з центру відповідальності за напад.
Фраза про те, що «росіяни не є нашими ворогами», додатково змішує два різні поняття — населення Росії та дії російської держави. Європейські безпекові побоювання стосуються конкретних дій, які пов’язують із Москвою: кібератак, диверсій, інформаційних операцій та інших форм гібридного впливу. ЄС розглядає таку діяльність як загрозу європейській безпеці та демократичним інституціям. На оцінки ризиків також впливають неодноразові ядерні погрози російських представників на адресу європейських держав.
Це не означає колективної ворожості до російських громадян. Йдеться про рішення й операції російської держави та їхні наслідки для сусідніх країн і європейських інституцій. «Nová Republika» стирає цю різницю, щоб представити європейські оборонні заходи як наслідок штучно створеної «ненависті до Росії».
Кому вигідна проста відповідь
Така риторика політично зручна, бо спрямовує роздратування через загибель людей, економічний тиск і зростання оборонних витрат на партнерів України. Європейська єдність у ній постає не реакцією на агресію, а нібито її причиною.
Водночас публікація не пояснює, як саме запропонований нею «мир» має бути захищений від нового нападу, якщо Росія вийде з війни сильнішою. Справжня суперечка для європейських урядів полягає не у виборі між миром і війною. Вона стосується того, як поєднати оборонну допомогу, санкції та переговори так, щоб дипломатія не залишила Україну беззахисною перед наступною агресією.
Поки Москва вважає, що військовий тиск може покращити її позиції за столом переговорів, питання про можливість тривалого врегулювання залишатиметься не лозунгом, а головною безпековою проблемою Європи.
