Державні медіа Білорусі почали готувати суспільство до можливого позбавлення громадянства людей, які виїхали за кордон із політичних причин. Ідеться не про підтверджену кампанію масового вилучення громадянства, а про публічне обґрунтування такої можливості — попри пряму конституційну заборону.
Запропонований механізм може стосуватися уродженців Білорусі, які живуть за межами країни та отримали вирок за участь в «екстремістській діяльності» або заподіяння тяжкої шкоди інтересам держави. У такій конструкції сам факт перебування за кордоном перетворюється з життєвої обставини на додаткову умову покарання.
Конституційна гарантія під тиском
Про нову інформаційну кампанію повідомляли 3 жовтня 2026 року. Її основні елементи задокументував «Белсат». За описаною схемою, влада Олександра Лукашенка може спиратися на персональні укази президента та суперечливі положення закону «Про громадянство».
Це створює прямий конфлікт зі статтею 10 Конституції Білорусі. Вона забороняє позбавляти громадянства осіб, народжених у країні. Указ президента чи звичайний закон не можуть автоматично скасувати таку конституційну гарантію, а наявність судового вироку сама по собі не усуває правової суперечності.
Влада може намагатися надати процедурі вигляду законного покарання: спочатку суд має визнати людину винною, а потім президент своїм указом — позбавити її громадянства. Проте в політично чутливих справах це не знімає головного питання: чи може вирок за широкими й нечіткими звинуваченнями стати підставою для скасування права, яке Конституція прямо захищає.
Формулювання «екстремістська діяльність» і «тяжка шкода інтересам держави» залишають владі значний простір для тлумачення. Без остаточних текстів указів, судових рішень і адміністративних процедур неможливо визначити, які саме дії вважатимуть достатніми для позбавлення громадянства. Серед потенційно вразливих сфер можуть опинитися публічні заяви, контакти з опозиційними структурами або інша політична діяльність за кордоном, але конкретний масштаб застосування запропонованої схеми наразі не встановлений.
Так географія може стати частиною покарання. Людина, яка залишилася в Білорусі, ризикує зіткнутися з кримінальним переслідуванням чи ув’язненням. Той, хто виїхав, додатково може втратити юридичний зв’язок із державою, яка видала йому паспорт та інші документи.
Чому мішенню стає діаспора
Незалежний білоруський юрист Алесь Міхалевич, який нині є членом Чеської палати адвокатів, вважає подібні практики характерними для тоталітарних режимів. На його думку, головна мета погрози — зменшити політичну активність білоруської діаспори.
Після посилення репресій значна частина опозиційної роботи перемістилася за межі країни. Активісти й журналісти у вигнанні ведуть медіапроєкти, організовують мережі допомоги, документують імовірні порушення прав людини та шукають підтримки іноземних урядів. Позбавлення громадянства додало б новий важіль до вже наявного тиску — кримінальних справ, визнання організацій «екстремістськими» та процесів без участі обвинувачених.
Стримувальний ефект може виникнути ще до ухвалення перших масових рішень. Білоруси за кордоном можуть обережніше ставитися до участі в демонстраціях, публікації критики, пожертв опозиційним організаціям або відкритих контактів з активістами. Родичі та знайомі, які залишилися в країні, також можуть дистанціюватися від емігрантів через страх можливих наслідків.
Для такого впливу не потрібен повний перелік заборонених дій. Якщо людина не знає, яке висловлювання, пожертву чи контакт влада згодом назве екстремістським або таким, що шкодить державним інтересам, вона може відмовитися від політичної активності вже через саму невизначеність. Загроза починає працювати ще до того, як перетворюється на адміністративне рішення.
Втрата громадянства — не лише символічне покарання
Наслідки можуть вийти далеко за межі політичного сигналу. Позбавлення громадянства здатне ускладнити видачу або продовження документів, обмежити доступ до консульських послуг і зробити міжнародні поїздки складнішими. Конкретний вплив залежатиме від становища кожної людини: чи має вона інше громадянство, дозвіл на проживання або інший стабільний правовий статус у країні перебування.
Безгромадянство не виникне автоматично в кожному випадку. Водночас ризик буде особливо серйозним для людей, які не мають іншого громадянства та надійного статусу за кордоном. Точні наслідки можна буде оцінити лише після появи остаточних нормативних актів і правил їх застосування.
Критики можливої практики вважають її несумісною з міжнародними нормами та інструментом політичного тиску. Остаточна юридична оцінка залежатиме від змісту майбутніх указів, підстав для вироків і дій адміністративних органів. Уже тепер, однак, зрозумілий принциповий конфлікт: конституційна гарантія ризикує перетворитися з обов’язкового правила на перешкоду, яку влада намагається обійти.
Правова спадщина для майбутньої влади
Міхалевич нагадує про Чехію та Польщу, де після падіння комуністичних режимів і переходу до демократії деяким людям повернули громадянство, якого їх раніше позбавили. Цей досвід вказує і на можливу майбутню проблему для Білорусі.
Якщо громадянство справді стане інструментом боротьби з політичними противниками, демократичній владі після Лукашенка доведеться переглядати такі рішення, відновлювати документи та повертати людям пов’язані з громадянством права. Йтиметься не лише про виправлення записів у реєстрах. Може знадобитися відновлення доступу до поїздок, консульського захисту та інших практичних можливостей, а також вирішення наслідків рішень, ухвалених за відсутності самих людей.
Наразі найконкретніша подія — не масове вилучення громадянства, а публічна підготовка до нього через державні медіа та правові аргументи. Наступними показниками стануть президентські укази, вироки й адміністративні рішення. Для білоруської діаспори сигнал уже очевидний: виїзд із країни може перестати бути безпечною правовою дистанцією від держави.
