Польща ризикує втратити правильний масштаб загроз, якщо внутрішні конфлікти з Україною й надалі витіснятимуть із публічної уваги російський тиск. Так вважає генерал Роман Полько, колишній командир польського спецпідрозділу GROM, який називає Росію головним зовнішнім ризиком для країни.
У заяві, про яку польські медіа повідомили 3 жовтня 2026 року, Полько критикує не лише політичні акценти, а й роботу центральної та місцевої влади. На його думку, громадянам недостатньо зрозуміло пояснюють, як виглядають сучасні загрози та що робити, коли вони не схожі на відкритий військовий напад.
Війна, яку не завжди видно
Полько описує російську загрозу як гібридну. До неї він відносить диверсії, кібератаки, провокації, повітряні удари та дезінформацію. Такі дії можуть порушувати роботу інфраструктури й важливих служб, створювати хаос і послаблювати довіру до державних інституцій, не перетворюючись одразу на очевидний початок великої війни.
Саме невизначеність робить ці інструменти небезпечними. Кібератака спочатку може виглядати як технічний збій. Дезінформаційна кампанія — як звичайна політична суперечка. Провокація може змусити суспільство вимагати різкої реакції ще до того, як стане зрозуміло, хто її організував і навіщо. Окремі інциденти не обов’язково мають спільне походження, але в сукупності такі методи можуть випробовувати стійкість держави.
Для Польщі це особливо чутливе питання через її роль на східному фланзі НАТО. Безпека тут залежить не тільки від можливостей армії та спецслужб, а й від здатності влади та суспільства відрізнити випадкову несправність від навмисного впливу, а перевірену інформацію — від маніпуляції.
Партнер у центрі внутрішньої боротьби
Польща та Україна мають реальні розбіжності. Вони стосуються, зокрема, історичних питань і економічних інтересів. Полько не закликає замовчувати ці суперечки. Його застереження стосується того, яке місце вони посідають у загальній розмові про безпеку.
За оцінкою генерала, внутрішня антиукраїнська кампанія зміщує увагу польського суспільства до держави, яка не здійснює агресії проти Польщі. Росія, яку він вважає головним джерелом зовнішнього ризику, водночас відходить на другий план. Так формується викривлена ієрархія загроз: партнер із неврегульованими питаннями стає об’єктом політичної мобілізації, а противник, що застосовує військові й невійськові інструменти тиску, втрачає видимість.
Це може мати наслідки не лише для риторики. Якщо напруження між Варшавою та Києвом триватиме, воно потенційно ускладнить обмін інформацією, політичну координацію та практичну взаємодію. Польща є членом НАТО і розташована на східному фланзі альянсу, тоді як Україна безпосередньо протистоїть російській агресії. Ролі двох країн різні, але їхнє безпекове середовище тісно пов’язане.
Водночас із цього не випливає, що кожна польсько-українська суперечка автоматично шкодить безпеці або кимось керується ззовні. Ризик, на який вказує Полько, полягає в іншому: тривала внутрішня боротьба проти партнера може поглинати політичну увагу й ускладнювати погодження заходів проти ширшого російського тиску.
Чому урядового посібника недостатньо
Окремо генерал розкритикував рівень поінформованості польських громадян. Він вважає, що центральна та місцева влада недостатньо ефективно пояснюють населенню, як розпізнавати гібридні загрози та як діяти під час кризи.
Полько критично оцінив підхід, за якого людей переважно скеровують до урядового посібника з підготовки до надзвичайних ситуацій. Документ може містити корисні інструкції, однак, на думку генерала, не замінює постійної та зрозумілої розмови про те, з якими саме небезпеками можуть зіткнутися громадяни.
Людям потрібно заздалегідь знати, які джерела є офіційними, як перевіряти повідомлення в соціальних мережах і що робити в разі перебоїв у роботі важливих служб. Не менш важливо розуміти, що кризова ситуація може початися не з видимої військової операції, а зі слуху, збою цифрової системи чи незрозумілого порушення роботи інфраструктури.
Без спільного розуміння подій окремі інциденти швидко стають частиною партійних та емоційних трактувань. Технічну несправність можуть передчасно оголосити атакою, неправдиве повідомлення пошириться раніше за офіційне спростування, а справжній ворожий вплив залишиться непоміченим. Водночас оцінка Полько є його професійною та політичною позицією, а не незалежним вимірюванням рівня готовності польського суспільства.
Безпека починається з правильної уваги
Польща змушена одночасно вирішувати два завдання: відстоювати свої інтереси у відносинах з Україною та не дозволяти двостороннім суперечкам визначати весь порядок денний національної безпеки. Для цього недостатньо просто змінити політичні акценти. Влада має пояснювати населенню, що російський тиск може проявлятися в різних формах — від кібератак і диверсій до провокацій, повітряних ударів і дезінформації.
Попередження генерала фактично зводиться до перевірки здатності Польщі розрізняти партнера, з яким є конфлікти, і державу, яку він вважає головним зовнішнім джерелом небезпеки. Якщо безпеку пов’язувати лише з відкритим вторгненням, суспільство може запізно помітити менш очевидну кризу — саме тоді, коли вона почнеться як збій, чутка або політична сварка.
Польське видання Rzeczpospolita повідомило про критику Романа Полько.
